Від добрих людей відлітати не хочеться…

А було воно так. На дереві між двома сусідськими хатами бузьки весною звили собі гніздо. Незабаром там з’явилося троє пташенят. Видно, батьки були не в змозі прогодувати всіх, тому одного малюка викинули. Таке трапляється часто. Люди помітили це і взялися підгодовувати небогу — хто вареною картоплею, хто хлібом.

Пташеня цього не їло. Тоді хлопчики почали ловити йому карасиків, жабок, дорослі (у тому числі пані Галина) у місті купували заморожену мойву. Справи у знайди пішли краще, він звик до того, що корм йому обов’язково доставлять. Тож як тільки рятівники з’являлися з «гуманітарною допомогою», малюк спішив до них…

За якийсь час із немічного пташеняти виріс великий гарний бузько. Почав літати. Але вирушати у теплі краї не квапиться. Можливо, ще не набрав достатньо сил. Можливо, не має відповідної компанії. А може, йому шкода покидати таких щирих добродійників, як пані Галина, які підставили йому плече у скрутну хвилину. Щоб потішити господиню, він щодня прилітає на її подвір'я. Тому й називає вона його своїм…