«Синові присвячується…»

Коли мама зниклого під Бахмутом у травні 2023 року Михайла «Лемберга» Олена Чернінька почала готувати виставку в бібліотеці Іваничука, вона ще не знала, що за два дні до відкриття виставки прийдуть результати судово-медичної експертизи, які офіційно підтвердять загибель її сина.

​Протягом жахливих місяців непевності й очікування після травня 2023 року одним з методів терапії для Олени стала робота над романом «Лемберг»: мамцю, ну не плач", який побачив світ у Видавництві Старого Лева. А нещодавно Олена Чернінька взялася за дуже складну і психологічно важку справу: зібрати розповіді матерів, які втратили своїх дітей під час російсько-української війни. Про кожне нове оповідання, яке отримує, Олена пише на своїй сторінці у Фейсбуці.

Напевно, переживання колективного горя втрати найдорожчих людей якщо і не лікує, то допомагає вчитися жити без тих, без кого, здавалося, жити неможливо.

​Ще одним виявом лікування мистецтвом стала художня творчість Олени. Свій біль, свою любов, свої емоції жінка почала переносити на полотно. 16 картин, які створила мисткиня в період 2020−2026 років, можна оглянути у фоє бібліотеки Іваничука, що на площі Ринок, 9. Олена Чернінька назвала виставку «Синові присвячується…».

«Виставка є збіркою емоційних та експресивних полотен, — каже кураторка виставки, художниця Христина Валько. — Але передусім це тиха присвята і водночас безцінна розмова матері з сином через кольори, світло та образи… Кожна робота Олени — це спроба осягнути невидимий зв’язок, який не переривається. Це тихий маніфест незламності духу та трансформації болю у творчу силу Любові».

«Я готувала свою промову на відкритті виставки ще тоді, коли не було результатів експертизи ДНК, — сказала Олена Чернінька. — Тому тепер усі ті слова не мають сенсу. Михайло дуже любив Львів. Він настільки любив Львів, що в нього була можливість жити за кордоном. Але він сказав, що хоче жити тільки у Львові».

Ще перед повномасштабним вторгненням ІТ- команія, в якій працював Михайло, пропонувала йому з дружиною виїхати за кордон, але він відмовився. Замість цього він поїхав в Харків робити операцію на очі, щоб покращити свій зір і бути готовим до війни. А згодом пішов на війну добровольцем і завжди намагався потрапити у найгарячіші точки.

І тепер, після того, як стало відомо, що серед тіл наших захисників, які отримала Україна за обміном ще у серпні 2025 року, є й останки Михайла-Віктора «Лемберга», ця виставка набуває глибших і трагічніших сенсів. Ці картини, як і їхня авторка — мама Героя, як усі, хто знав і любив Михайла, чекатимуть повернення його останків до рідного Львова, аби назавжди упокоїтися в землі, за яку Міша віддав своє молоде життя.