BLAGO/ будуємо міста третього тисячоліття

Батьковому тракторцеві майже пів століття, а він і далі безвідмовно працює

На кожному другому сільському подвір'ї нині працює сучасна мала техніка, це вже звична річ. У спеціалізованих крамницях можна придбати для хазяйства будь-що з приставками «мото», «електро», «міні»: плуги, косарки, культиватори, копачки, сівалки, дробарки, екструдери, корморізки, пили, обприскувачі, тракторці, дроворуби і ще хтозна-що. Очі від широкого вибору розбігаються

Цьому тракторцеві, який «з нічого» зробив Іван Щепанський, понад 40 років. А він і далі справно працює. Ілюстрації Степана Долинського зі сторінки Р. Перунова у Facebook
Цьому тракторцеві, який «з нічого» зробив Іван Щепанський, понад 40 років. А він і далі справно працює. Ілюстрації Степана Долинського зі сторінки Р. Перунова у Facebook

А років 40−50 тому на своєму обійсті наші селяни тяжко ґарували вручну, у кращому разі робили це з допомогою коней. Про малу механізацію ніхто й гадки не мав. Хоча траплялися окремі ентузіасти, які для полегшення домашньої праці виготовляли всякі пристосування. Одним із таких «архімедів» був житель села Волиці Іван Щепанський. Кілька років тому пана Івана не стало, але виготовлений ним агрегат і досі працює на благо родини. Ним користуються син, невістка, внук…

Про сконструйований умільцем мінітракторець нам розповів фермер Степан Долинський:

— Цю диво-техніку мій покійний сусід змайстрував із «металобрухту» ще у далекі часи срср. Збирав докупи те, що інші викидали — й отримав доброго помічника. Ніхто у нашому селі не мав чогось подібного. «Самодіяльності» у радянські часи не схвалювали, «самопальних» механізмів не реєстрували, то пан Іван втілював свій задум потайки, щоб ніхто не доповів кому не треба. Та й тракторцем своїм їздив переважно вдосвіта або пізно ввечері, щоб менше хто бачив…

За словами пана Степана, задній міст свого агрегата Іван Омелянович узяв з електрокара. Списану коробку передач «запозичив» зі старого «газончика». Рульова колонка теж була від нього. Десь роздобув одноциліндровий бензиновий двигун ЗІД потужністю 4,5 кінської сили. Задніми колесами цього тракторця стали передні колеса Т-40. Решту блоків і деталей використав з іншої старої техніки, яка валялася як непотріб. Раму сам зробив. Все поскручував, позварював — і отримав компактну силову установку на колесах, з допомогою якої виконував багато селянських робіт. Возив дрова, гній, забирав урожай із поля, бур’яни, влітку підгортав картоплю, восени виорював її. Тепер це роблять його нащадки.

Старшокласник Рогачинської школи Владислав Щепанський (зліва) разом з друзями займається у гуртку робототехніки
Старшокласник Рогачинської школи Владислав Щепанський (зліва) разом з друзями займається у гуртку робототехніки

За словами сина пана Івана — Віталія, татів тракторець доволі економний.

— Недавно я дев’ять разів вивозив ним гній на поле. Витратив на дорогу якихось півтора літра бензину. Як на мене — зовсім небагато. Якби наймав чужого трактора чи їздового з підводою, обійшлося б значно дорожче. І зараз ця старенька саморобна техніка мене виручає. Не доводиться нічого просити: той не має часу, того немає вдома. А так почуваюся самостійним: коли захотів, завів свій тракторець і поїхав куди треба, за чим треба…

За кермо тракторця сідає дружина пана Віталія — Марія. Приглядається до нього і старший син Владислав, старшокласник Рогачинської школи. Але більше його цікавить дідів мотоцикл. А ще, як і всю теперішню юнь — техніка сучасна. Під керівництвом вчителя фізики та робототехніки Романа Перунова разом із ровесниками займається конструюванням, їздить на олімпіади. На початку листопада у Тернополі брав участь у ІV Фестивалі STEM-проєктів області. Роботи Владислава відзначили грамотами, медалями за презентацію моделей «Вартовий лісу», «Машина-маніпулятор». Як зрадів би цим досягненням свого внука дідусь Іван!

Добре, що у наших селах не переводяться такі трудові династії, які з покоління у покоління передають свою енергію, свої знання, досвід, ініціативу. Справжні українські ґазди!