Казковий світ з вати

Ппні Поліні 66 років. Народилася у Миколаєві, де й прожила усе життя. Школа, гурток малювання — це і всі навчальні «коридори», які пройшла жінка. Спочатку працювала на заводі, коли завод закрили, пішла торгувати на ринок неподалік дому. Коли жінці виповнилося 60 років, вирішила поставити крапку у трудовій біографії.

— У дитинстві дуже любила малювати, — каже пані Поліна. — Виросла у бабусі у селі, де були «радіоточка», гасова лампа, альбом для малювання за 5 копійок і невеличка пачка кольорових олівців. Коли у Миколаєві відкрили художню школу, я перейшла у 9-й клас, тож мені пощастило повчитися там лише два роки. Вступити у вищий навчальний заклад не поталанило. Потім заміжжя, завод, діти… Пригадую, у дитячому садочку, куди ходив мій син, влаштовували ярмарок. Попросили щось оригінальне зробити. Придбала у гастрономі дерев’яні дощечки, розписала їх півниками, квітами… Вийшов гарний український орнамент. Приходжу ввечері після того ярмарку, а вихователі носять з групи у групу ті дощечки і «ахають-охають», дивуючись цій красі.

Почала розмальовувати дощечки і продавати їх на ринку. Усе змінилося одного разу, коли до пані Поліни прийшла дівчина і розповіла про ярмарок, який будуть проводити у центрі Миколаєва. Запропонувала взяти свої «розмальовки». Пообіцяла виділити клаптик на своєму столі, де виставляла свої вироби ручної роботи. Виставила жінка свою картину у форматі 3D.
На ярмарку і познайомилася з дівчатами, які шили ляльки. Оглядала з усіх боків, хоча сама шити не вміла. Взяла папір, клей і зліпила ангела. Свою першу роботу занесла у магазин, де продавали хенд-мейд. Через три дні їй зателефонували: ангела купили, давайте ще.

У комп’ютері сина побачила сюжет — хтось робив якусь іграшку з вати. Спробувала. Взяла клаптик вати, додала крохмалю і, звісно, вклала у виріб багато любові і трохи фантазії. Коли зліпила перші 5 іграшок, вирішила, що можна викладати ці роботи у соцмережах. Ще через якийсь час побачила оголошення, що у Києві відбудеться Міжнародна виставка «Модна лялька»…

— Нічого у житті так не хотіла, як взяти участь у цій виставці, — каже пані Поліна. — Але боялася, що зі своєю коробкою іграшок виглядатиму найгірше від усіх. Розповіла онучці, що участь у цій виставці беруть відомі майстри-лялькарі, на яких я молилася в Інтернеті. Внучка написала організаторам, мовляв, бабуся хоче приїхати, але соромиться. І ми отримали відповідь: приїжджайте.

Після цієї виставки жінка отримала неймовірний заряд до роботи. Потім була виставка в Одесі «Стильна лялька», на якій ще й провела свій перший у житті майстер-клас.

Уже шість років, відтоді, як пішла з ринку, жінка творить кумедних ведмедиків, зайчиків, ангеликів, їжачків, піратів… А Баба-Яга в її творчості посідає особливе місце. Вона у неї добра-добра, вірить, що зло обов’язково буде переможене. Пані Поліна не лише сама створює ялинкові і кімнатні прикраси, а й навчає інших це робити.

— Коли почалася велика війна, я, як і всі, була у ступорі і депресії, — зітхає. — Як вижити, щоб не з'їхати з глузду… На початку березня 2022-го мені зателефонувала одна пані і поцікавилася, чи не могла б я взяти участь у проєкті «Відновлення під час війни» (проєкт заснував радянський дисидент, політв'язень, український громадський діяч Йосип Зісельс. — Г. Я.) на Прикарпатті як арт-майстер для жінок, які перебувають у сильній депресії. Спочатку було Славське, в яке я поїхала зі своєю «Казкою з вати», де відновлювалися 20 жінок зі своїми дітками.
За роки великої війни пані Поліна провела безліч майстер-класів у різних містах Прикарпаття. Тільки повернеться додому, а організатори з проєкту «Відновлення під час війни» знову запрошують. От і зараз приїхала у Сонячну Долину, що у Чернівецькій області. І дарує свою «Казку з вати» діткам і їхнім мамам. Але не дві години, як домовлялися з організаторами, а від самісінького ранку до глибокого вечора.

Як тільки випадає вільна хвилина, Поліна Андрієвська сідає за виготовлення ляльки-принцеси, Баби-Яги, Ангела і навіть… чорта. Хоча колись казала, що нізащо не ліпитиме нечисту силу. Бо нечисті у житті і так вистачає. Але отримала замовлення — чорта з гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки».

З кожної проданої роботи частину коштів надсилає у благодійні фонди, які купують необхідні речі для українських захисників.
Вартість її робіт — від 800 гривень, великі - до 1500 гривень. Іграшки пані Поліни вже поїхали у США, Німеччину, а також у багато міст України.

— А недавно Бабу-Ягу купила жінка, яка написала мені, що 25 років мріяла про власний будинок. І хоче, щоб Баба-Яга стала оберегом її нового житла. Інша жінка попросила, чи можна відкласти Бабу-Ягу до певного числа, коли отримає зарплату. І ця жінка так зраділа новій покупці, що написала казку про «бабусю-ягусю».

Окрім вати, майстриня використовує і вовну. Зрозуміла, що не лише ватяні іграшки заспокоюють нервову систему, а й валяні прикраси з вовни. Кажуть, якщо людина у депресії, має працювати з голкою. Такий вид арт-терапії знімає агресію. Сама робить брошки, і учасників майстер-класів навчає цього. За словами пані Поліни, діти і мами тиждень ліплять іграшки з вати, наступного — валяні прикраси. А на третьому тижні розписують шопер (вовняну торбинку). Усі зроблені власноруч вироби учасники арт-терапіїї складають у ці шопери.

— Дуже тішуся, коли 8-річний хлопчик сідає і тикає голочкою у тканину. Так, на початках від невміння поколе пальчики, але вперто доробляє, бо це — подарунок для мами.

Через кілька днів майстриня повертається у свій рідний Миколаїв, щоб проводити майстер-класи діткам, для яких давно стала Феєю Поліною…