«Із народженням доньки я відкрила у собі творчу жилку»

А от люстру у дитячу робили батьки разом.

За три роки Тамара навчилася в’язати гачком та спицями, а також ліпити з полімерної глини та гіпсу і «валяти» ляльок із вовни та вати. І їй усе вдавалося, бо у кожну річ вкладала душу.

— Я перепробувала масу всього, — каже майстриня. — Не сама вчилася, а записувалася то на одні, то на інші курси. Відкрила у собі творчу жилку, яка спала 22 роки. Загалом, лялькарства може навчитися кожен, аби тільки цього захотіти.

Її Червона Шапочка, Буратіно, Мальвіна, олов’яний солдатик, Мауґлі, Вінні-Пух, Дональд Дак (або ж просто тваринки, янголята чи звичайні милі іграшкові хлопчики й дівчатка) мандрують світом. Іграшки поїхали до Німеччини, Угорщини, Чехії, Польщі, Австрії, Канади тощо.

— Над однією лялькою можу працювати навіть тиждень, — каже Тамара. — Але один день, до прикладу, виділяю тільки на ліплення облич, рук та інших елементів із полімерної глини чи гіпсу або ж холодного фарфору. Іншого дня їх розмальовую акриловими фарбами. Потім із дротиків роблю каркас і вже його обклеюю. Для роботи потрібна не аптечна, а спеціальна вата — для рукоділля. Цей процес може зайняти кілька днів. Потім ще день у мене йде на декорування та доведення виробу до естетичного вигляду. Загалом працюю не постійно, а лише тоді, коли є можливість і час. Але весь творчий процес дуже захопливий і надихає. Найбільше тішуся, коли беру до рук готову ляльку. А от найкращим мотиватором для мене є щаслива усмішка Вікторії - коли отримує нову іграшку.

Іграшки майстрині ніби живі. За словами Тамари, її вироби мають не лише імена, а й характери…