Два бажання столітньої ювілярки з Опаки

Виросла у багатодітній сім'ї. Єдина донька з-поміж п’ятьох братів.

Люди розуміли, що, крім християнського виховання, нічого кращого й надійнішого для власних дітей, рідних братчиків та сестричок, бути не може. Важко, образливо одинаком рости.

Дотепер згадує ювілярка батьківську турботу та любов до своїх спадкоємців. Але цього виявилось замало, щоб двох братів пані Галі від смерті вберегти. Обох ще в дитячому віці скарлатина забрала. Ще один брат у дорослому віці загинув під час Другої світової війни. Ніхто з родини і близько до сьогоднішнього віку пані Галини не дожив. Не було в родині столітньої ювілярки з Опаки довгожителів.

Чоловік ще в 1973 році відійшов

Ще в 1973 році помер чоловік. Не дожили до столітнього ювілею матері і дві доньки пані Галини. Перша померла у 2017 році, друга — у 2019 році. Це, за словами пані Роксолани, дружини одного з внуків ювілярки, Миколи, найбільше підкосило бабусю.

Після смерті дочок поменшало ентузіазму. Щораз більше почала даватись взнаки кволість. Столітня ювілярка ніколи залізним здоров’ям не відрізнялась. Зрештою, це й не дивно. Мало хто з тих, хто, як і Галина Дмитрівна, Голодомор та примусові роботи у гітлерівській Німеччині пережив, до глибокої старості дожив. Сама ювілярка, до речі, дотримується думки, що Голодомор був набагато огиднішим і страшнішим, ніж остарбайтерство.

У Німеччині до працюючих з примусу українців все ж таки не як до безправних рабів ставились. Всяке траплялось. Але завезені не з власної волі чужої країни люди мали певні права. Їм, нехай і мізерна, але зарплатня виплачувалась. Нічого гіршого від більшовицького терору, яке в особливо безжальній формі під час Голодомору в Україні було продемонстровано, у своєму житті не бачила.

Все від Бога залежить

На пряме запитання, що, на її думку, допомогло до такої глибокої старості дожити, пані Галина відповіді не дає. Не знає. Але вірить, що все від Бога залежить. Лише Всевишній визначає кому скільки днів на цьому світі прожити дано. Сама ж людина віку собі не додасть.

А ось скоротити власне життя, якщо пагубним пристрастям піддаємося, можемо. Цілий вік вірна раз і назавжди обраному правилу — робити добро людям, жити по совісті.

Повноцінної участі в розмові про свій життєвий шлях, яку ведемо з пані Роксоланою, ювілярка не бере, але жваво реагує, коли потрібно щось з власної біографії згадати чи уточнити.

Математик за фахом, вона 28 років в Опаківській школі учителювала. Із 1952 по 1980 рік. До того два роки працювала вчителькою у селі Ільник на Турківщині. Не дивно, що сьогоднішню ювілярку вся Опака знає. У свої сто років бабуся Галина, звісно ж, не готує. Їсть все, що для своєї сім'ї варить, смажить та пече, гарна та турботлива господиня — Роксолана Процик, згадувана вже дружина онука Миколи Процика. Понад рік захищав на фронті Микола Україну у сьогоднішній війні з російськими окупантами.

Цей час став найважчим випробуванням для його бабусі. Після його повернення з війни старенька наче вдруге народилась. Частіше посміхається. І радіє. Особливо тоді, коли вибравшись з кімнати, де спить, на подвір'я виходить. Зручно розташувавшись у затінку, цвірінькання пташок слухає. Богу дякує. За кожну днину прожиту, подаровані години та хвилини.

Щоб війна закінчилась, і путіна щоб пережила

Це, як стверджує Роксолана, щоденний ритуал. Раз на рік, як правило у час Великого Посту, церкву відвідує. Бабця регулярно на сповідь ходить, причастя приймає. Багато років від гіпертонічної потерпає. Інколи кров’яний тиск до 240 одиниць доходить. Медичний догляд, добре знаючи, що потрібно робити, коли на підопічну так сильно «накочує», пані Роксолана забезпечує. Дружина онука бабусі упевнена, що немалу роль у довголітті бабусі Галини відіграв що п’ятничний піст. Цього правила ії підопічна упродовж багатьох років ревно дотримувалась. Лише тоді, коли зовсім кволою стала, від багатолітньої християнської практики відійшла.

… Коли 14 серпня після оголошених здравиць із побажань з нагоди столітнього ювілею, присутні на торжестві рідні та близькі запитали ювілярку про найбільше собі побажання на наступний рік, бабця Галина, піднявши з усіма келишок вина, із твердими нотками у голосі чітко промовила: «Щоб війна закінчилась, і щоб я путіна пережила».