Золотий ювілей бабусі Катерини Шкикави

Орівчани, звісно ж, не могли не скористатись з переваг близького з сусідства з містом-курортом. У санаторно-курортних закладах Трускавця, надто тоді, коли на курорті і влітку, і взимку відпочивальників не бракувало, завжди багато вихідців з Орова працювало. Для таких людей, щоб добратися з власної хати до місця праці, достатньо було з сільської гори до розташованого в долині міста-курорту спуститися. Не дивно, що багато сьогоднішніх жителів Трускавця мають орівське коріння. Це зблизило, невидимими кровними «нитками» зв’язало місто «Нафтусі» з горянами.

Колись тут жило більше людей, ніж в адміністративному центрі

Міський голова Трускавця Андрій Кульчинський, у службовій автівці якого прямуємо до Орова, щоб засвідчити шану та вручити подарунки з нагоди столітнього ювілею Катерині Шкикавій, найстаршій на сьогодні жительці Орова, розповідає про гарні перспективи села.

Цікаво, що напередодні адміністративно — територіальної реформи, коли йшло обговорення та домовлялись про майбутні територіальні контури та склад об'єднаної територіальної громади з адміністративним центром в Трускавці, опоненти жорстко критикували голову за бажання приєднати депресивний Орів до квітучого Трускавця. Прорахувалися опоненти. Минув рік-другий, і на Орові, де сьогодні найбільша на Львівщині вітрова електростанція базується, відбулися зміни, які остаточно позбавили аргументів тих, хто не бачив ресурсного потенціалу села.

Не потрібно забувати, що в п’ятидесятих роках минулого століття у сусідньому з Трускавцем «депресивному» Орові проживали приблизно 5 тис. людей. Більше, ніж на курорті. У товаристві Андрія Кульчинського та старости села Тетяни Сухроменди піднімаємось сходами до недавно реконструйованого Народного дому. У просторій, веселій глядацькій залі впадає в очі величезна вимурована піч. Взимку тут ніколи холодно не буває. Гарні метаморфози і в сільській медичній амбулаторії відбулися.

Жителям села не потрібно більше їздити до Трускавця, як це було донедавна, щоб, наприклад, аналізи здавати: на повну своя лабораторія запрацювала. Так само і з обстеженням у вузьких спеціалістів. До Орова, як і до інших сіл Трускавецької ОТГ, кілька разів на рік медичні бригади приїжджають. Під час таких оглядів-обстежень і визначається, кому з хворих на місці потрібно лікуватись, а кому до лікарні в Трускавці їхати. Самі орівчани, до речі, порівняно з жителями інших сіл ОТГ, добрим здоров’ям відрізняються. Станом на сьогодні в селі проживає 15 осіб, які 90 — літній рубіж перетнули. Будемо сподіватись, що й вони, отримавши милість від Бога, доживуть до вікового рубежу, який Катерині Шкикавій підкорився.

Одинадцять братів та сестер мала

Від Орівської сільради, куди прибули в обідню пору, до хати ювілярки є куди їхати. Довго, їдучи вслід за автомобілем старости, кружляємо вулицею Шевченка, яка, звиваючись, через все село аж на 14 кілометрів тягнеться. До речі, це найдовша в Україні вулиця. Головна, і одночасно єдина, «магістраль» Орова до вітчизняної Книги рекордів внесена.

Врешті-решт, виїхавши на дорогу, яка колись напряму сполучала село з Тустановичами, одним із мікрорайонів Борислава, спускаємось до хати ювілярки.

Назустріч, привітно гавкаючи, вибігає песик Барсик. Він і є, як жартома між собою називають тваринку опікуни бабусі, подружжя Іван та Наталія, перший охоронець ювілярки. Іван — це син Федора, одного з рідних братів пані Катерини.

Рідних дітей у Катерини Шкикавій, яка душа в душу своє подружнє життя прожила з чоловіком Степаном, його ще в 2006 році не стало, немає. Андрій Кульчинський і Тетяна Сухроменда вручають ювілярці подарунки. Трішки спантеличеній появою стількох людей бабусі допомагає Наталія.

Ікону свята «Свята вечеря» вручає Тетяна Сухроменда.

Керівниця управління праці та соціального захисту населення Трускавецької міськради Віра Ільницька зачитує розпорядження голови Трускавецької міськради Андрія Кульчинського про сплату Катерині Шкикавій 5 тисяч гривень. Кошти на банківську картку ювілярки переказано.

Сісти за святковий стіл господиня не побажала. Але, зручно вмостившись у власному ліжечку, люб’язно на наші запитання відповідала. Сторінки власного життя перегортала.

Народилась 19 серпня 1925 року у Зимівках. Сьогодні це невеличке село до Орівського старостинського округу входить. Згодом батько з матір'ю до хати бабусі Катерини на Орові перебрались жити. Народило подружжя 11 дітей. Семеро синів і четверо дівчаток. Не всі хлопці і дівчата, як тоді часто траплялося, до дорослого віку дожили. Одна із сестер від тифу померла. Федора, батька племінника пані Катерини Івана, який сьогодні нею опікується, деревом у лісі придавило. Немає жодних вістей від ще одного брата, який на Донбасі осів. Бабуся Катерина давно вже повірила, що його також немає. А так … Крім ювілярки, найстаршою на сьогодні серед своїх братів і сестер, достеменно відома доля лише однієї сестри. Вона набагато молодша від пані Катерини. Народилась у 1946 році. У Зимівках живе.

Ані телевізора не хоче, ані радіо

На ніч пані Катерину залишають саму. Ані телевізора, ані радіо слухати не хоче. Про події, що в Україні та світі відбуваються, від найближчих довідується. Своєрідне ставлення в бабусі до собак та котів. Від персональних тваринок відмовилась, хоча чотириногих друзів любить. Але не хоче прив’язуватись. Каже, що в них вік короткий, і що тоді? Сумуй за ними. Спить добре. Але залежно від погоди трапляються ночі, коли після побачених снів бабуся прокидається. Виходити з хати не пробує.

Але, тримаючись лавки, може, як їй здається, за якусь хатню роботу взятись. У таких випадках опікуни кажуть, що бабуся «збитків» наробила. На одне вухо погано чує, і, звісно ж, не дуже добре бачить. Очевидно, що не всі зуби збереглися. Але їсть повноцінно, жує добре. Дуже любить квашену капусту і солодощі. Якщо спробувати узагальнити смакові вподобання бабусі, то вона, як розповіли Іван з Наталією, великий оригінал. Ще донедавна на сезон їй заледве мішок з цукром вистачало. Улюбленим напоєм бабусі була склянка холодної води з двома ложками цукру.

Дуже гарною, знатною в селі господинею була Катерина Шкикава. До дев’яноста років корову тримала. Разом із чоловіком свиней годували. Картопля, капуста, морква, не кажучи вже про суниці, якими так славиться Орів, все у неї було своє, доморощене. Регулярно на базар до Борислава. Старожили Орова дотепер пам’ятають, як ця моторна жіночка із двома торбами на плечах, і двома сумками-корзинками в руках спускалась з Орова до Борислава, де мала своїх постійних покупців, які чекали на сметану, молоко, бабину городину. На складених на ощадній книжці в радянській час грошей, як стверджує племінник — опікун Іван, вистачило б на придбання двох автомобілів «Волга». Але, як і у багатьох інших співвітчизників, збереження пані Катерини, пропали. Совок є совок.

Хочеш жити довго — молися і працюй. За таким принципом живе, у це вірить ювілярка з Орова. Журналістський колектив «Високого Замку» бажає пані Катерині багато ще років Божої ласки та любові у мирній, процвітаючій Україні.