«Це мій другий день життя, а я вже спускаюсь в укриття»

Так дивно: ось уже тиждень не чую, що мама працює, не клацає мишкою, не стукає по клавіатурі. Вони з татом щось постійно до мене говорять і кажуть, що я вже маю своє ліжечко та особистий транспорт. Але навіщо він мені, якщо тут у животику я так зручно лежу і брукованою вулицею через Високий Замок ми їдемо на машині батьків…

Мені знайомий цей маршрут — це дорога до Львівського перинатального центру. Я тут планово буваю, дбайлива лікарка дивиться на мене через животик мами, робить чорно-білі фотографії та слухає сердечко. Мені комфортно сюди приходити, бо Анна Іванівна розповідає мамі про перебіг вагітності, і вона завжди після таких візитів щаслива. Ох, цей гормон щастя.

Якось мама взяла мене з собою на роботу, це було не перше моє інтерв'ю, але цього разу почув знайомий голос лікарки: вона розповідала мамі про репродуктивні технології та «святе» місце у лабораторії, де створюють ембріони та тестують їх. Пощастило майбутнім батькам, які мають змогу за фінансової допомоги держави подолати діагноз безпліддя та здійснити мрію на народження дитини. Це єдиний в Україні комунальний заклад, який надає такі послуги з найкращим обладнанням і фахівцями у своїй сфері. Це не я такий вже розумний, це все підслухав під час розмови, яку можна тут почитати.

Перше фото у стилі «ню»

Приїхали до лікарні, але сьогодні ми йдемо не у звичний кабінет, а в приймальне відділення. Там оформляємо документи, опісля нас ведуть у кімнату підготовки до пологів. Хоч прилад показує дещо підвищений пульс у мами, вона чомусь хвилюється, я абсолютно спокійний. Поруч усміхнений анестезіолог, знаю, він тут працює від початку заснування перинатального. Я почув їхню розмову з мамою. Лікар розповів, що професію йому обрали батьки. Доктор каже, що жодного разу не пожалів про рішення, у пологовому має змогу реалізовуватись як професіонал, вивчати нові методи знечулення, а найголовніше — допомагати в народженні життя. А ще Олександр Павлович чудовий фотограф, це він зробив мою першу знимку у стилі «ню».

На фото зі мною вже знайома і тобі, читачу, лікарка акушер-гінеколог Анна Іванівна. Як вона все встигає? Вчора мама читала, що вона з командою презентувала Україну на міжнародному з'їзді лікарів у Франції, де ділилась українським досвідом допоміжних репродуктивних технологій, а сьогодні зі мною на Дні народженні (з березня 2024 року пацієнти Львівського перинатального центру можуть безоплатно пройти лікування безпліддя за допомогою ДРТ у межах договору з Національною службою здоров’я. За цей час вже понад 300 пар скористалися програмою, а показник успішності становить 67%, — ред.). Дивне, правда, свято, бо розпочалось з мого крику та плачу. А замість святкового торта — капля маминого молозива та донорське молоко.

Молочна трапеза

«Спонсором» мого першого молочного коктейлю стала невідома для мене мама іншого хлопчика чи дівчинки, яка любʼязно поділилась надлишками молока у Банк грудного вигодовування. Він функціонує на базі перинатального центру вже три роки і став другим в Україні такого роду установою. Кожному немовляті у першу ніч життя, поки у породіллі не налагодилась лактація, дають порцію молочка. А першочергово «цілюще біле» розраховане для «поспішайок». Я бачив цих діток в боксиках. Як їх впізнав? Дуже просто: кожен з передчасно народжених дітей, які перші дні життя проводять в кувезі, мають при собі в’язані іграшки-восьминіжки, щупальця яких нагадують їм про пуповину. Так вони забавляються м’якеньким хендмейдом від львівської майстрині Лариси Варвась, і не тягнуть катетери та зонди.

Аби мами мали змогу годувати молоком немовля, процес лактації допомагають запустити фахівці з грудного вигодовування. У кожній палаті розміщена вся інформація про вигодовування, а лактологи консультують кожну маму, це обов’язковий етап в цьому поголовному будинку.

Ненависть до ворога з першої краплини молока

Мені було дуже добре у палаті, батьки були поруч у палаті сімейного типу. Мама каже, що «обслуговування» як у готелі, але під медичним супроводом.

Але не встиг я адаптуватись до цього середовища, як на другу ніч мого життя завила сирена. Тут без вибору — всі в укриття. Яким ж здивуванням було побачити безпечний затишний світлий простір (700 кв. м, — ред.) з пологовим залом, операційною, палатами для інтенсивної терапії для породіль і новонароджених. Кажуть, у мирний час сховище використовують навіть як місце для занять йоги для вагітних.

А поки — ми чекаємо відбою та сподіваємось на мирне небо над усіма немовлятами. З цього момент я чітко усвідомив — ненависть до росії мені передалась з першою краплиною молока матері.

«Інструкції» не видають, але діляться фаховими порадами

А от любов та дбайливе ставлення я відчув одразу. Мною опікувалась лікар-неонатолог Оксана Михайлівна, яка була присутня при моїй появі на світ, а потім впродовж всього перебування в пологовому навідувалась до мене, робила обстеження, а головне «інструктувала» щойноспечених батьків як за мною доглядати. Звісно, детальної інструкції до немовлят не видрукувала, але психологічну підтримку та фахові настанови надала.

Мама оформила мій паспорт у нічній сорочці

Видали, до речі, мені одразу й паспорт. У спеціальний «бюрократичний» кабінет мама завітала у нічній сорочці. Тут адміністратор послуги «єМалятко» Руслана Онишкевич оформила державну реєстрацію, допомогу при народженні дитини, виплату грошової компенсації за пакунок малюка, внесли мене в Реєстр пацієнтів. (загалом сервіс «єМалятко» дозволяє батькам одразу в пологовому оформити 9 реєстраційних послуг, — ред.).

У цьому ж кабінеті ведуть реєстр найпопулярніших та рідкісних імен дітей, яких реєструють в Львівському перинатальному центрі (станом на першу половину 2025 року офіційні документи оформили для тисячі дітей, — ред.). Цікаво, чи потрапить моє ім'я — Лукаш — у цю добірку. Буду стежити за новинами.

«Гендерний тоталізатор»

Настав час додому. Система виписки відмінно налаштована. Адміністратор напередодні виписки запитує про бажану годину виїзду з палати, передає інформацію на пост, де бронюють час, аби не трапилось накладок з іншими парами. Ближче до моменту «виселення» до молодої мами приходить медсестра, яка допомагає зібрати перший фешн-лук і в моєму прозорому ліжечку спускає ліфтом до виходу, де вже на мене чекають близькі та рідні, які так мріяли познайомитись впродовж 9 місяців. Кілька фото, сльози радості, перші подарунки та прикута увага рідних — час розпочинати нову історію поза межами пологового будинку. 10 хлопчиків та 7 дівчаток, які народились зі мною в один день теж почнуть свій шлях. Звідки я знаю цих іменників? На електронному табло на рецепції ведуть «гендерний тоталізатор», я вболіваю за boys team.

Слово від мами

Знаю, такі матеріали мають обмежену цільову аудиторію і будуть цікаві молодим батькам та всім, хто гуглить фахових спеціалістів для спостереження, ведення вагітності, пологів та подальший супровід. Тож, замість висновків, лишаю прізвища лікарів, які люблять свою роботу та виконують її бездоганно. Принаймні я та наша сім'я відчула дбайливе ставлення з їх сторони.

Марія Малачинська, Ганна Маркевич, Юлія Кравчишин, Олександр Лехновський, Оксана Маланчак, Анжела Фарат, Ірина Пилипів, кожна медсестричка, санітарочка та вся команда Львівського обласного перинатального центру.

Дякую, за допомогу і за побажання — «приходьте ще за дівчинкою» — від кожного!