Не ракова пухлина, а вагітність

Валя вчилася добре, тому мама їй завжди казала, щоб вчилася ще краще і після школи їхала у місто вступати в інститут. Не хотіла, щоб її діти га­рували так само у селі, як вона. Мріяла, щоб мали вищу освіту і не «місили болото ґумаками», а ходили у чистому взутті по вимо­щеному тротуару.

Мамина мрія здійснилася — Валя стала студенткою історич­ного факультету одного з київ­ських вишів. Склала першу сесію і, накупивши всім солодощів, по­мчала додому похвалитися рід­ним своєю заліковкою, де були лише оцінки «відмінно». Лише переступила поріг, як побачила у кухні почорнілого від горя тата. Сказав, що маму «швидка» по­везла у райцентр. За пів року, поки Валі не було вдома, мама нездужала. От тільки рідним ні­чого не казала. Хоча про свою хворобу знала. З лікарні мама живою не повернулася. Лікарі лише розвели руками і поціка­вилися у тата: «А де ви раніше були? Метастази всюди. Ми — безсилі».

Щоб не зійти з розуму від страшного горя, Валя ще біль­ше заглибилася у науку. Про якісь розваги чи походеньки «на каву» навіть не могло бути й мови. Перед очима стояла мама у домашньому халаті і стоптаних капцях. Валя картала себе, чому ніколи не запитала маму про її здоров’я.

Лише на четвертому курсі дівчина познайомилася з Грицем. Він працював на пошті. Після за­кінчення університету отримала скерування у своє рідне село — стала вчителем історії у місцевій школі. А ще через місяць вони з Грицем одружилися.

Валин тато казав, що нарешті до нього прийшло щастя, — донь­ка повернулася у рідне село. Та ще й не сама, а з чоловіком. Але молода сім'я вирішила жити окремо. Поблизу школи купи­ли недобудовану хату і взялися вити сімейне гніздо.

Валя настільки захопилася роботою, що спочатку про збіль­шення родини і не думала. Якщо хтось її запитував, чому до них у нову хату не прилітає лелека, жартувала, що у школі вона має так багато дітей, а вже вдома хоче трохи спокою.

Минуло три роки, а спадко­ємців у цій родині не було. Бра­ти і сестри народили вже по двоє-троє, Валя єдина з їхньої багатодітної сім'ї не мала дітей. Якось увечері Грицько повер­нувся додому пізно і напідпитку. Валя вже спала. Чоловік розбу­див благовірну і заявив, що вона йому повинна народити сина, причому негайно. Обзивав її, що вона бездітна, і звинуватив, чому не сказала йому про це, коли вони одружувалися. Насамкінець додав: «Якщо хочеш, щоб я з то­бою жив далі, — народи дитину!». Від образи серце Валі рвалося на шматки. Вирішила наступно­го ранку їхати в обласний центр до гінеколога, щоб розставити всі крапки над «і». У лікарні зда­ла всі потрібні аналізи, а коли повернулася додому, чоловік з тортом уже чекав на неї. Просив пробачення, казав, що на п’яну голову наговорив дурниць, щоб не брала до уваги… Вона вирі­шила не загострювати супереч­ку, але зрозуміла, що жити з цією людиною більше не зможе. На­роджувати йому також не буде. За тиждень були готові резуль­тати аналізів, з яких вона дізна­лася, що народити ніколи не зможе, оскільки її маткові труби закупорені. Старенький лікар сказав, що таку хворобу мож­на спробувати лікувати: уколи, таблетки, прогрівання, масажі і курорти…

Валя розпочала боротьбу за ще ненароджене життя. Вжи­вала таблетки, проходила курс лікування, а влітку на каніку­лах їздила на курорти, де та­кож проходила курс лікування. Грицько злився на дружину, що вона охолола до нього, і вима­гав — або вона стане такою, як була колись, люблячою і тур­ботливою, або він її покине. Валя наважилася сказати те, про що три роки тому не могла й подумати: «Ти — вільний. Мо­жеш пакувати свої речі і йти. Бу­динок продамо. Половину гро­шей я тобі віддам». За тиждень Гриць зібрав речі і виїхав зі села. Будинок Валя продала, розра­хувалася з колишнім чоловіком і прийшла жити у батьківський дім. Вона і далі регулярно від­відувала гінеколога, виконува­ла усі його настанови і поради. Жінка навіть зважилася на опе­рацію, після якої, за словами лікаря, стан її маткових труб мав поліпшитися. На цю про­цедуру вона витратила біль­шу частину грошей від про­даної хати, однак бажаного результату так і не отримала. А у село призначили нового дільничного міліціонера. 30-річ­ний Юрій був розлучений, дру­жині залишив двох дітей. Юрко відразу поклав око на шкільну «історичку». Після кількох зали­цянь він став бажаним гостем у Валиній батьківській хаті. Юра виявився непоганим господа­рем — допоміг батькові підлата­ти хатину, зробити у ній косме­тичний ремонт. Валя оновила деякі меблі, посуд, постіль… З Юрою вирішила жити у цивіль­ному шлюбі.

Якось у гості до тата і сестри приїхала молодша сестра Аня. За столом Аня обмовилася, що сім'я без дітей — як човен без весел. Цими словами ніби гол­кою влучила у самісіньке серце. Ледве стримала себе, а вночі у Валі почалася істерика. Юра її заспокоював, але йому це по­гано вдавалося. Аргумент був такий: «У тебе є діти. Ти мене ніколи не зрозумієш!». За тиж­день Юра порадив взяти дитину з дитячого будинку, але перед цим вони мусять одружитися. На його пропозицію Валя не могла погодитися.

Минуло ще два роки. Юра, не витримавши депресивного стану коханої, спакував валізку і пішов від Валі. Вона не благала його залишитися. Змирилася. Коли за Юрком зачинилися две­рі, на душі їй стало легше. Ніби камінь впав.

Коли помер Валин батько, жін­ка вирішила, що у цьому селі їй затісно. Попросила у районного керівництва знайти їй роботу у міській школі. Продала хату і пе­ребралася у райцентр. Винайня­ла собі двокімнатне помешкання і почала жити для себе. Щоліта — на курорт. Визимку під час кані­кул — за кордон. Подорожувала і насолоджувалася життям. Таким, яке їй було призначено долею.

Якось у Польщі познайомила­ся з вчителем історії Рафалом. Полякові настільки сподобала­ся українська вчителька, що він кілька разів приїжджав в Україну на побачення. Запрошував її до себе на свята. Вони разом їзди­ли в Австрію кататися на лижах взимку. Після однієї з чарівних подорожей Валя знову відвіда­ла гінеколога. Результат огляду був шокуючим — пухлина яйни­ка. Попри чудове самопочуття, Валя почала відкладати гроші на свій похорон. Їй запропонували лягти на операцію, але вона від­мовилася. Перед тим, як їхати на католицький Великдень до Поль­щі, Валя ще раз пішла до лікаря. Знала, що це буде її остання по­їздка до коханого поляка. Хотіла розповісти йому про хворобу і попрощатися. Назавжди.

Коли на УЗД хотіли подивити­ся, якого розміру пухлина, лікар­ка мало не впала зі стільця: у Ва­линій утробі «плавав» маленький зародок.

Зібрався консиліум: Валю по­чали відмовляти від народження дитини — зважаючи на вік і пухли­ну. Але як вона могла відмовити­ся?! Відмовитися від щастя, на яке чекала стільки років!

Влітку цього року Валентина народила сина, якого назвала Богданом. Бо він їй Богом даний. Хлопчик — маленький здоровань, добре їсть і чемно спить. Нічого з того, що «пророкували» медики 45-річній мамі, не сталося…