Свійська свиня втекла до лісу і «стрибнула там у гречку…»

Пригадую, як у дитинстві із ферми, яка була розташована по сусідству з нашою хатою, у густі верболози втекла тільна корова. Доярки два дні шукали згубу — і щораз поверталися ні з чим. А на третій день Краса, голосним муканням сповіщаючи про свою появу, сама повернулася до стада.

Точніше, не сама — із жвавим новонародженим бичком, який брикав від радості пізнання невідомого йому світу. Його матері комфортніше було народжувати без зайвих очей. Тож наступного сезону Краса теж у відповідний момент зникала. І теж поверталася із приплодом. На фермі були спокійні за неї.

Два роки тому у лісника Миколи зникла індичка. Господар думав, що її поцупив лис. А через три тижні птиця повернулася у курник. За нею з лісу дріботіли зо двадцять індичат, які вилупилися під кущем ліщини.

Пан Микола каже, що індичка — найбільш вірна мати серед птахів. Попри голод, спрагу, небезпеки, які підстерігають її у лісі, вона не вступатиметься з місця, стійко сидітиме у гнізді, щоб не застудити нанесені яйця. Так було і того разу.

А цієї весни у пана Миколи втекла із вольєра романтично налаштована льоха. І теж взяла курс на ліс. Довго її не було. Пошуки не увінчалися успіхом. Блудниця пришкандибала через два дні. А коли через 110 днів розпочався опорос, одне з її десятка поросят виявилося… смугастим. Микола Іванович, каже, що то — результат отієї недавньої втечі і кохання його білої свині з диким лісовим вепром…