Майстер-фасадник відновлює у лісах занедбані джерела

І невдовзі після довгого забуття у любовно облаштованій криничці знову зануртувала вода…

Переживає через висохлі криниці у селі

— У нашому селі неподалік поля колись жили у наметах роми, чоловік двісті їх було, — згадує Любомир, випускник факультету фізвиховання і спорту Прикарпатського університету, якого, крім іншого, знають ще як вмілого «фасадника», майстра з утеплення стін. — Роми різали лозу, яка росла біля залізничної колії, робили з неї віники, кошики-кошелі. З весни до осені побутували там, а воду брали з кринички, що біля стежки між нашим селом і Бабином-Зарічним. Повз неї я колись зі своїм дідусем ходив по гриби. І ось, виявляється, вода, яка годувала багатьох людей, зникла! Вирішив відновити це джерело.

Підганяло до цієї роботи й інше: у нашому селі почали висихати домашні криниці. Хто його зна, як з водою буде далі. Тому треба було відновити «ромську» криницю — на крайню біду підемо по воду до неї…

Любомир вичистив криничку до колишнього дна, виклав його камінцями. Щоб не обсипалася земля, обгородив ліщиновим пруттям, яке разом з обрізаним гіллям червоного дуба збирав на просіці під високовольтною лінією електропередач. Це пруття з гладкою поверхнею добре тим, що не лущиться швидко, кора не падає у воду, не засмічує її. Зробив з цього матеріалу ще й настил, по якому зручно було би підійти до води, зачерпнути її, а також лавку, на якій можна було би посидіти. А потім припасував дашок, щоб у криницю не падало листя. Вода з кринички витікає по рівчику. За кілька метрів майстер зробив мінібасейн, з якого могли би напитися і звірі, обкосив територію для зручнішого добирання дичини до цієї поїлки. Навіть не сподівався, що тварини так швидко відреагують на обнову. А якось навідався до кринички і побачив, як з берега збігають козулі, щоб втамувати спрагу, а їхній охоронець-самець подає свій крикливий звук…

Недавно молодий майстер-фасадник із Боднарова так само гарно впорядкував другу криничку у лісі - через крутий спуск обладнав там ще й зручні східці. Вода тут б'є на повну силу! Щоб так воно було, витрачав по дві-три години щодня протягом тижня. Часто приходить сюди з ним дружина Леся, найперша порадниця і помічниця. Турбота про кринички стала їхньою сімейною справою. Дізнався сільський ентузіаст, де приблизно ще одне місце із замуленими джерелами. Облагородить і його…

«Вода — то життя!»

Любомира вважають патріотом села, зразковим господарем — все у нього доглянуте. Як приїде з роботи, не лягає відпочивати — береться за косарку, косу, сапку, молоток, сокиру. Вміє порадити комусь і не соромиться запитати мудрої поради у когось. Подвір'я з «англійським» газоном, квітами, нічною ілюмінацією нагадує оранжерею.

Молодий ґазда встигає вести цікаві відеоблоги у соцмережах. Розповідає про подорожі у святі місця, про сільські традиції - як-от про те, як у Зелені свята у них маять городи. Згадує, як дитинстві висмоктували медок з тутешніх квітів. Любить ганяти м’яча і популяризує змагання футбольних ветеранів. Уважний до друзів. Одному з них зробив оригінальний презент — подарував стилізовану під золото кельму, робочий інструмент будівельників…

Любов до рідної землі Любомирові Федику прищепили його батьки. А також його друг-наставник, історик Володимир Витошко, з яким кілька років працювали у Микуличині вихователями дитячого табору. У перші дні широкомасштабної російської агресії Володимир пішов на фронт, там невдовзі і загинув. Про свого друга, кавалера ордена «За заслуги», Любомир згадує теплими словами, написав про нього щемливий пост у День героїв.

— Володя у всьому був найпершим моїм порадником, — каже наш співрозмовник. — Знав минуле нашої держави. Брав участь у багатьох патріотичних заходах. Міг допомогти і словом, і ділом. Я багато чого перейняв від нього. Карпати ми сходили з ним взджовж і впоперек. Жили у наметах, ночували у лісі, пили воду з гірських джерел…

Берегти воду для українців — у цьому бачить одну зі своїх місій Любомир Федик. Краяни дякують йому за добру справу. Йдуть до лісу по ягоди чи гриби, побачать його симпатичні кринички — і не приховують задоволення від того, що зроблено. Розказують про відновлені кринички педагоги своїм учням у школі, похвалили його за зроблене отець Святослав, 80-річна сусідка. Дітвора прибігає на подвір'я Федиків і просить показати, де саме можна знайти ту цілющу воду. Якось у соцмережах написала цьому ініціативному прикарпатцеві старша жіночка із Запорізької області: «Я зараз хворію, перенесла операцію на серці. Але сподіваюся, що колись побуваю у ваших краях, нап’юся доброї води з ваших криничок. Дякую тобі, Любомире! Коли побачила їх на фото і відео, ніби сама перенеслася у те місце…».