«Поштовхом для творчості став подарунок від доньки»

Світлана Левицька — викладачка класу баяна та акордеона у Стрийській дитячій школі мистецтв. Дає також дітям уроки гри на фортепіано. У пані Світлани четверо дітей: троє синів та донька. Двоє синів нині служать у ЗСУ. Звісно, мати хвилюється за хлопців… Аби трішки відволіктися від війни й зняти стрес, вирішила зайнятися творчістю. Майстриня виготовляє дивовижні брошки у патріотичному стилі.

Серед робіт пані Світлани — ляльки-мотанки. Ще однією «фішкою» майстрині-музи­кантки є брошки у вигляді музич­них інструментів. Дві скрипочки, наприклад, майстриня зробила для своїх колежанок-музиканток.

— Мій молодший син Орест з перших днів на війні. Пройшов Гостомель, Часів Яр… Отримав орден «За мужність» 3-го ступе­ня, — розповіла журналістці «ВЗ» Світлана Левицька. — На пере­довій також мій середній син Ар­сен. Діти дуже вмотивовані. Звіс­но, хвилююся за них…

Як усе почалося? Моя донька працює у дитячому садочку. Одна майстриня проводила для вихо­вателів майстер-клас з виготов­лення брошок. І донька зробила таку брошку власноруч — у вигля­ді колоска в патріотичних синьо-жовтих кольорах. Торік у мене був 55-річний ювілей, і вона мені по­дарувала цю брошку. Ця брошка мене надихнула… Подумала, чому б мені таку не зробити? Так пода­рунок від доньки став поштовхом для творчості.

Я почала читати в Інтернеті, як такі брошки можна зробити. І так потрохи захопилася… Коли ви­шиваю, зазвичай молюся. Навіть якщо це не патріотична брошка, а звичайна квіточка… Молюся за своїх синів, щоб прийшли з війни з Перемогою!

— Мої брошки не дуже високого класу, — продовжує розмову май­стриня. — В Інтернеті, можливо, є і крутіші роботи. Але я роблю їх з душею та любов’ю! Багато бро­шок подарувала, кілька продала за помірну ціну. Це, радше, моє хобі, а не заробіток.

— Які використовуєте мате­ріали?

— На фетрі вишиваю бісером, лелітками. Купую стрази, стра­зові ланцюжки, різні намистин­ки. Наперед дизайн не продумую. Коли починаю робити брошки, з’являється натхнення. Дві одна­кові брошки зробити не вийде. Кожна має свою «родзинку», свій колір. Іноді черпаю ідеї у TikTok, але не копіюю чиїсь роботи, а до­даю щось своє.

Для своїх колежанок-музикан­ток зробила брошки-скрипочки. Мені приємно, коли мої брошки одягають, а не тримають у шухля­ді. Тішуся з цього (усміхається. — Авт.). Одній із працівниць музич­ної школи я подарувала брошку у вигляді ноти.

Нещодавно почала робити ще й намиста. Моя сестра Тетя­на живе у Мадриді. Виготовляє намиста з натурального каміння. Продає їх за кордоном. Сестра показала, як їх робити. Не роблю наразі складні багаторядні намис­та, але щодня удосконалюю свою майстерність.

У Стрию є Меморіальний му­зей Ольги Бачинської, це відо­ма громадська діячка XX століття. Одна з працівниць музею запро­понувала мені зробити у музеї ви­ставку моїх прикрас.

— А ви для себе зробили «му­зичну» брошку?

— У мене є ідея зробити акор­деон, але це доволі складна ро­бота. Наразі обдумую, як цю ідею втілити у життя. Можливо, зро­блю брошку-фортепіано… Брош­ки ручної роботи зараз дуже мод­ні. На китайському сайті, звісно, можна знайти брошки за 50−100 грн. Але це ширвжиток… Коли лю­дина робить брошку своїми ру­ками, це зовсім інше. Вкладає у неї свою енергетику, свою душу. Це копітка праця. Кожну бісерин­ку треба обшити навколо брош­ки. На це йде багато часу. Але для мене це велике задоволення і за­спокоєння.

— Скільки коштують ваші брошки?

— Ляльки-мотанки, наприклад, 400 грн (частину коштів з про­дажу брошок я віддаю на потре­би ЗСУ). Це наш український обе­ріг, який символізує благополуччя та надію на краще. Такі прикраси ручної роботи можуть бути різного розміру. Їх можна носити як брош­ку, або зашпилити, наприклад, на комірці білої сорочки. Виглядає стильно.