Позитивні емоції можуть вилікувати навіть від тяжкої хвороби

Але… якісь вони сплячі. Бактерії безтурботно руха­ються, як бульваром під час вечірньої прогулянки, а ма­крофаги сплять. Вони їх не бачать.

І в цей час піддослідному вмикають смішний фільм, комедію, і в нього починає покращуватись настрій. І ось далі починається найцікавіше.

Макрофаг раптово прокидається і негайно виконує свої прямі службові обов’язки. Він підкочує до бактерії і з апетитом починає ковтати її. Можливо, настав час обіду і він відчув неабиякий апетит, але… Насправді все значно цікавіше.

Зв’язок «Свідомість-Тіло» давно обговорюють і є багато доказів цього. Але в дослідженні цікаво те, що клітини імунного захисту дуже чуйно реагують на наш настрій. І це ще не все.

Зазначимо важливу річ — краплю крові відокремили від свого господаря. Господар у цей час сидів в іншій кімнаті, і його настрій якимось незбагненним чином вплинув на краплю крові, яка була в іншій кімнаті.

Отже, є деякі інформаційні канали, якими хвилі сві­домості можуть впливати на об'єкт, що перебуває да­леко від джерела свідомості.

Але це дослідження має й інший бік. Досліджуваному вмикали фрагменти з фільму жахів. І що ж? У той же час у краплі крові стали відбуватися дивовижні речі. Тут уже активізувалися бактерії! Вони ожили, підбадьорилися, і якось раптово їх побільшало. Вони почали господарю­вати ніби у себе вдома. І навіть почали нападати на ма­крофаги. Ті стали «відступати» і розбігатися у різні боки. Хто встиг, зрозуміло.

Принцип зрозумілий: стан свідомості - найважливі­ший чинник підтримування нашої внутрішньої екології. І не лише нашої.

Адже хвилі свідомості, як зазначали вище, почина­ють поширюватися в оточенні та впливати на віддалені клітини власної крові. І не лише власної. Адже мої діти та родичі - це моя кров. Отже, мій настрій впливає на стан макрофагів моїх дітей, де б вони не перебували — поруч чи на іншому континенті. Отже, мій стан свідомості при­четний до, так би мовити, «родового імунітету».

Принагідно пригадується кумедна історія одного майстра, робота якого вимагає великої уваги і точних дій. Але іноді під час роботи в нього починав сіпатися вказівний палець лівої руки. Зрозуміло, що у цьому ста­ні працювати неможливо. Ні, він не робить масаж паль­ця, не п'є магній для зняття спазмів, не дає відпочинок руці. Він бере телефон і дзвонить матері, яка живе да­леко-далеко, за тисячі кілометрів. Ви думаєте, він про­сить її поради, як позбутися набридливого тремтіння? Помиляєтесь.

Він каже: «Мамо, ви знову переживаєте за мене! Припиніть хвилюватися, бо я не можу працювати!».

Якщо навіть легке хвилювання матері здатне спри­чинити неправильності у фізіології її сина, то що гово­рити про великі потрясіння. Звідси ми робимо важли­вий крок у розумінні суті речей. А висновок простий: колишня формула: «Це моє життя, що хочу, те й роблю з ним», безнадійно застаріла.

«Наш стан свідомості є відповідальним за стан іму­нітету наших дітей, родичів та близьких», ось як тепер треба розуміти життя. Отже, треба знайти спосіб ство­рення ейфорії, радості, щастя і бажано створювати його у найбільшій кількості.

Тепер зрозумілим є феномен Нормана Казінса, який вилікувався за допомогою сміху від невиліковної смер­тельної хвороби. Роздуми привели Нормана Казінса до очевидної думки: якщо негативні емоції, пригнічуючи ендокринну систему, є «провокаторами» захворювань, то позитивні емоції, активізуючи її діяльність, можуть стати «стимуляторами» одужання. Причому кожна лю­дина має дуже простий і доступний засіб лікування — сміх. Стара приказка «Сміх — найкращі ліки» мала під собою фізіологічну основу.

У 1976 році Норман Казінс видав автобіографічну книгу «Анатомія хвороби (з погляду пацієнта)». Спираючись на власний досвід, автор показав, що позитивний емоційний стан може вилікувати навіть від тяжкої хво­роби.