«Титани під вітрилами»: як поранені українські воїни долають океани та межі можливого

Море, що починається з мрії

Це був вечір розповідей про океан, ініціативи, які поєднують море та наших захисників-ветеранів. Ділився враженнями Іван Гаврилко, учасник АТО, ветеран та волонтер, який з дитинства марив морем, але ця мрія тоді йому здавалася нездійсненною. Як і не міг навіть у страшному сні уявити, що на нього попереду чекає не море, а війна! Після третього поранення лікувався у Франції, тоді єдине бажання було — знову навчитися ходити. В тому часі ветерану зателефонував Дмитро Рєзвой та Мирон Гуменецький, які запропонували йому взяти участь в проєкті «Поранені ветерани» і перетнути на веслах Атлантику.

На пропозицію Іван пристав й вирішив здійснити свою дитячу мрію, але спочатку треба було пройти реабілітацію. До речі, чоловіки зналися ще з мирних часів, адже Іван часто приходив у майстерню Мирона Гуменецького та допомагав реставрувати та будувати човни. Попередньо, подорож мала мати такий вигляд: українці та британці мали намір пройти понад 5 тисяч кілометрів протягом 50−60 днів. Для них був розроблений чотиримісний човен. Але все пішло не так, як було задумано. На третій день експедиції капітан забрав екіпаж гелікоптером, пославшись на несправність човна, який залишили в океані.

Дмитро Рєзвой був проти рішення припинити подорож. Запропонував ще одному учаснику — своєму другу Івану Гаврилку продовжити похід. Вони купили необхідні будівельні матеріали, підлагодили човен і… пішли.

67 днів — лише веслами, лише вперед

67 діб провели у морі капітан Дмитро Рєзвой та морпіх Іван Гаврилко. Без двигуна, без вітрил та супроводу. Уявляєте, в океані йшли лише на веслах? І доля була до хлопців прихильною — вони здолали дистанцію у 2100 морських миль від Канарських островів до Барбадосу. Пройти цей шлях, підкорити хвилі Атлантики допомогли неймовірна сила духу та благородна місія. Експедицію присвятили проєкту «Обличчя Героїв», який займається відновленням і лікуванням облич українських захисників, які зазнали поранень через мінно-вибухові травми.

Як розповів на зустрічі Іван, протягом двох місяців практично не змінювались краєвиди, хіба що різною була висота хвиль. Єдине заняттями — гребля на веслах, підгодовування риб та риболовля. З сумом згадує, як їм бракувало солі та олії, яких не виявилось на човні. Рибу доводилось лише варити у морській воді, а посмажити, зробити смачнішою не було на чому.

Проєкт, що перетворює реабілітацію на шлях

Людей, які люблять море, у безводному Львові стає все більше. І це дуже тішить Мирона Гуменецького — відомого фахівця зі суднобудування. На власному подвір'ї за 1000 км від моря він збудував уже з десяток човнів. Саме він робив креслення та брав участь у будівництві козацьких чайок «Спас» та «Отаман», а також створив веслового океанського човна для Дмитра Рєзвого. Зараз він розпочинає будівництво першого човна для людей з інвалідністю. Це буде 12-метровий човен з рівною палубою, на яку можна буде легко зайти чи заїхати візком. Аналогів такому човну в Україні нема.

Ідея його побудови зародилася у Мирона після того, як він побачив військових з ампутованими кінцівками, які ходили на яхті на озері Сірка, що біля Новояворівська. Такий вид відпочинку та реабілітації для поранених військових кілька разів організовували волонтери Благодійного фонду «Із янголом на плечі».

Перетинаючи не океан, а межі можливого

Представниця цього фонду Мар’яна Трегуб разом з волонтерами щодня опікується хлопцями, які проходять реабілітацію у центрі «Галичина». Шукає кошти, підтримує морально та організовує різноманітні активності: квадроцикли, походи у гори, веломандрівки, походи на яхтах. Волонтерка не підозрювала, що, на перший погляд, розважальні походи на яхті переростуть у масштабний проєкт «Титани під вітрилами».

Згідно з цим проєктом, у січні десятеро ветеранів вирушили у подорож Атлантичним океаном на катамаранах. Для них це не була просто реабілітація — це перезавантаження: фізичне, психологічне, духовне. До речі, кожен охочий може долучитися до подорожі — оплатити участь не лише собі, а й подарувати поїздку ветерану. Бо це люди, які перетинають не лише океани, а й межі неможливого.