Прикраси з відпрацьованих гільз, електронні браслети для військових, лікарняна банда…

У Тернополі працює Дім ветерана, який об'єднує під одним дахом спільноту міських волонтерок — дружин військових, які воюють на передовій, чи дружин загиблих захисників. Вони реалізовують соціальні ініціативи в тилу, аби захистити права військових на передовій, допомогти з необхідним обладнанням на фронт, оголошують збори… Серед проєктів цього дому — продаж варення з обліпихи та малини по 250 гривень за упаковку. Варення виготовляють ветерани війни. Усі кошти скеровують на ЗСУ.

Відвідала дім ветерана у рамках престуру Харківського пресклубу. Перші враження від дому хороші. На фасаді - патріотична символіка та символіка бойових бригад Тернополя. Також тут є плакати, які люди беруть з собою на мітинги, коли захищають права полонених бійців «Азову». Написи на плакатах — «Байдужість вбиває», «Стань голосом «Азову», «Не мовчи»…

Спілкуюся зі співзасновницею дому ветерана Ольгою Коновал. Ольга — дружина загиблого захисника Сергія Коновала, волонтерка, громадська діячка. Дім ветерана в Тернополі заснував командир «Сталевої сотні» Сергій, навесні цього року він загинув на фронті. Справу продовжила його дружина. Роботи дому чимало — від організації похорону військових і прибирання кладовищ до збору коштів на передову.

«Дім ветерана — єдиний у Тернополі ветеранський простір, який реально працює, — каже Ольга. — Це не якась там громадська організація „на документах“, а простір, який підтримує ветеранів. Шукаємо ресурси для простору, державного фінансування не маємо. Отримали від держави лише приміщення. Ремонт простору — наша ініціатива. Ведемо перемовини з американською спілкою ветеранів, які теж готові нас підтримати коштами».

Браслети, які відстежують на передовій стан військового

Ольга Коновал повідомила «ВЗ», що в домі розробили спеціальний електронний браслет, який відстежує етапи евакуації пораненого захисника з поля бою.

«Маємо проблему — військовий може проходити десять етапів евакуації й ніхто не знає, де він: чи без свідомості, чи є там мобільний зв’язок, — продовжує розмову Ольга. — Телефоную у прифронтові медзаклади, але там нічого не кажуть. Шукаємо його, а коли находимо — „відкатаємо“ по документах в інші заклади. Але найстрашніше в цій історії те, що дух бійців падає, коли їх залишають напризволяще. Тому досвід такого браслета у нас переймають інші військові частини. Браслети виготовили за свій кошт».

Завдяки браслетам волонтерки в Тернополі знають, коли треба сформувати екстренні бокси підтримки (потрібні речі в госпіталь).

Ольга Коновал виготовляє також прикраси з відпрацьованих бойових гільз: підвіски, кільця, браслети, сережки, брелки… Зокрема, один з браслетів Ольги дуже схожий за дизайном до знаменитого цвяха від французького елітного бренду Cartier.

Ольга продає ці прикраси на міжнародних аукціонах — від 500 доларів. Збирає кошти на виробництво FPV-дронів. Справу дронів теж започаткував її загиблий чоловік.

«Хлопці на фронті мені збирають гільзи, а я виготовляю в Тернополі прикраси, — наголошує Ольга Коновал. — Прикраси обмінюємо на донати, продаємо на концентрах в США, Канаді. Кошти з продажу прикрас дає змогу фінансувати виробництво дронів».

«Тобі погано — піди на лавочку і поспілкуйся з Богом!»

Ще одна волонтерка — Надія Левицька. Вона керівниця громадського об'єднання «Лікарняна банда». Опікується пораненими воїнами, відвідує їх в лікарнях, дістає ліки. Жінка нарікає, що на третьому році війни у багатьох медиків міста немає елементарної емпатії до військових. А штатні психологи в комунальних лікарнях Тернополя (у місті не має профільного військового шпиталю) — окрема тема. На жаль, чимало військових не можуть отримати від штатних психологів лікарень жодної допомоги. А іноді психологи шкодять.

«Бували випадки, коли медики ставилися до військових не надто толерантно, без емпатії, — розповідає Надія Левицька. -
Психолог сказала військовому: „Тобі погано — піди на лавочку і поспілкуйся з Богом!“. А є психологи, які ще гірше спілкуються. Питають військового, що він відчував, коли брав зброю до рук і стріляв на фронті. Чи був він тоді вбивцею, чи жертвою. Питали, що для бійця зброя — захист чи смерть».

Серед проблем — в лікарнях міста немає пандусів. На сто лікуючих бійців — жодного пандуса… Часом поступають скарги щодо неналежного харчування захисників у лікарнях.

«Також є зауваження до роботи протезних підприємств, — відзначає Надія Левицька. — Боєць з ампутацією нижніх кінцівок має ще не заживлені рани, а представник одного протезного підприємства, маючи домовленість з головними лікарями, пропонує йому протез. Не завжди якісний і не завжди ці послуги вчасні. Друге протезне підприємство має кращу базу для роботи, якісні протези. Але верхи лікарні не дозволяють в них працювати».