«У кожну руку ляльки замотувала зернину жита — на життя»

У Тетяни Бількевич з Житомирщини — не лише добре серце, а й золоті руки. Добре серце, бо працює з дітками з вадами розвитку у спеціалізованому закладі. А золоті руки, бо ляльки-мотанки, які виготовляє майстриня, як обереги є у багатьох українських захисників. Свої вироби пані Тетяна виставляє на аукціони, а виручені кошти віддає на підтримку ЗСУ.

Тетяна Бількевич дуже любить дітей. Колись працювала у дитячому садочку у Житомирі, але ось уже 19 років вона — педагог-організатор та викладач трудового навчання, музики і ритміки у Потіївському навчально-реабілітаційному центрі для дітей з вадами опорно-рухової системи.

— 2014-го я зробила свою першу ляльку-мотанку, — розповіла журналістці «ВЗ» пані Тетяна. — Ми тоді у жовтні поїхали зі старшокласниками на екскурсію до Києва. А потім потрапили на майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки. Мої хлопці, вихованці спеціалізованої школи-інтернату з діагнозом ДЦП, багато з яких зараз захищають Батьківщину на передовій. На жаль, Вані вже нема… Він загинув, коли визволяли Херсон. Ось такі у мене діти!

За словами пані Тетяни, вони приїхали до столиці у той час, коли події на Майдані були у розпалі, коли палали машини. Хлопці пішли дивитися фільм, а вона з дівчатками — на майстер-клас. От тоді і народилася перша лялька.

— Знаєте, я тоді цю свою першу ляльку несла на руках додому. Не ховала у сумку. Емоції переповнювали. Я пишалася своїм витвором. Мені так хотілося, щоб всі побачили — яка це краса.

Тетяна Бількевич пригадує, коли була маленькою, бабуся зробила ляльку-повиванку. Бабуся зі скрині виймала клаптики тканини, вишиті рушнички — усе було випрасуване і чистеньке — і мотала ляльку-немовля. Цілий день маленька Таня бавилася тією лялечкою, а ввечері бабуся усе розмотувала і акуратненько складала у скриню.

Тож коли Тетяна Бількевич самостійно взялася за створення першої ляльки, думала, що це так легко і просто, а з’ясувалося, що це складний процес. Але старання, наполегливість і мотивація (бо ж хотіла ще й дітей навчити!) дали плоди. А 2019-го у соцмережах натрапила на авторську групу «Лялька-мотанка», у якій познайомилася з відомими майстрами. Дослухалася до кожної підказки і кожної критики… Не ображалася. Дякувала майстрам і Всевишньому за те, що має можливість набуватися знань.

Пані Тетяна пригадує, як у 2020 році брат-аграрій зробив їй замовлення серії ляльок на подарунок для німецьких друзів. Вже тоді майстриня зрозуміла: її ляльки не повинні бути «повторками», вони не можуть бути схожими на роботи інших майстрів. Її ляльки мають бути ексклюзивними! І почала працювати над тим, щоб її лялька була впізнаваною — авторською.

Ляльки-мотанки пані Тетяни різного розміру — від маленьких, 5-сантиметрових, до таких, що сягають 120−150 сантиметрів. І кожна для майстрині дуже цінна, бо створена з любов’ю. Як сама зізнається, кожну свою роботу вона «проживає».

— Пані Тетяно, як довго працюєте над виготовленням однієї ляльки?

— Якщо на ній одяг з ручною вишивкою, то це займає більше часу. А часу завжди бракує, бо ж живу у селі.

Майстриня багато власних виробів роздаровує. От і днями на Запоріжжя поїхали три красуні - у подарунок лікарям. Донька майстрині - майбутній медик, проходить інтернатуру в одному з медичних закладів міста. Медичні світила, у яких навчається донька пані Тетяни, матимуть оберіг ручної роботи знаної майстрині.

— Моя дитина допомагає військовим, — каже майстриня. — У мене болить душа, але я пишаюся своєю донечкою. Вчитися у Запоріжжі - це був її вибір. А мені треба більше молитися і за свою дитину, і за тих, кому вона рятує життя.

Учасники гуртка по виготовленню ляльки-мотанки при Будинку дитячої творчості Потіївської ТГ, яким керує Тетяна Бількевич, виготовили 70 лялечок і відіслали до США на фестиваль «Союзівка» (штат Нью-Йорк). Усі лялечки дітки з української діаспори продали, а виручені кошти передали в Україну. За словами пані Тетяни, за ці гроші було придбано два дрони для українського війська.

— Знаєте, коли за 20 кілометрів від нас велися бойові дії, — зітхає пані Тетяна, — а цей був березень 2022, у нас було 12 дітей на візочках. Тоді нам не можна було нікуди виїхати. Я була на роботі, бомбардували Малин, думала, що це — кінець. Агресори хотіли через наше село прорватися. Але дякуючи нашим військам, їм це не вдалося. У мене тоді такий був творчий ступор — нічого не хотіла і не могла робити. Якось пізно ввечері прибігла додому, вікна завішані чорними тканинами, щоб світло не пробилося. Я ставила під стіл лампу й ось у таких умовах народилися мої перші авторські ляльки «Мотанка свободи». У кожну ручку ляльки замотувала зернину жита — на життя. Перших 16 таких лялечок-оберегів я передала бригаді снайперів в Ірпінь…