«Моя творчість — суцільний експеримент»

Це — серія, у яку з 50-ти робіт ввійшли лише 30, в яких автор показав свій оригінальний погляд на звичайні предмети та їхню приховану красу.

«У своїх „Сколах“ митець демонструє нам, що кожен предмет має свою роль і місце в екзистенційному ланцюгу світу, — сказала на відкритті куратор виставки Зоріана Мірус. — Творчість Василя Бедея відображає внутрішню гармонію і взаємозалежність усього, що нас оточує».

А чому, власне, «Сколи»? Не кожен з нас може побачити те у заіржавілому шматку металу чи деревині, що вдається розгледіти Василю Бедею. У ті сколи, які він знаходить, вдихає друге життя. І скол з дерева чи брухту «оживає». Митець своїми роботами доводить: якщо глянути на річ під іншим кутом, то можна прочитати у цій речі щось надзвичайно філософське. «Сколи» — це не просто виставка, а медитація на тему природи, ставлення людини до неї та вічного прагнення знайти красу в повсякденному.

За словами пана Василя, коли дерево розколюється, воно відкривається всередині, це і є скіл.

«Власне, коли та частина дерева відкриється, з’являється той скал, у якому можна знайти різні змісти, структури, — розповів журналістці „ВЗ“ митець. — Кожна моя робота має філософське начало».

Творче кредо майстра — слова Фрідріха Ніцше: «Щаслива людина, якій вдалося осягнути таємну сутність речей».

— Я до цієї «таємної сутності речей» пробую докопатися, — каже Василь Бедей. — Моя творчість — це суцільний експеримент. Я експериментую, не вдаюся до класики. Мої роботи — абстрактні речі, я постійно у пошуку. Хочу показати людям внутрішню сутність речей, що є прихованими від людини. Якщо задуматися, до прикладу, уявити, що беремо мікроскоп і вдивляємося у цей макро-і мікросвіт. А де ж ми у тому макросвіті?

— Де знаходите ці сколи?

— Пригадуєте, як колись казав комбінатор Остап Бендер: «Гроші лежать на землі. Треба лише нахилитися і підняти». От і я приблизно так само — підбираю все, що лежить біля смітника. Старе дерево, яке ніби зверху підгнило, а всередині - воно ціле і здорове. Йде в роботу й іржавий метал, який просто собі десь лежить. Я такий ніби «санітар». Намагаюся щось створити з підручних матеріалів.

— Знаю, що народилися на Закарпатті, а живете у Львові у висотному будинку — аж на 15 поверсі. Творите вдома?

— У мене є майстерня на вулиці Володимира Івасюка. Я там зробив гарний сад. Але після проблеми зі здоров’ям, віддав майстерню синові. Натомість перетворив зі свого помешкання на 15 поверсі частину під майстерню. Під терасою маю повноцінне приміщення — от там моя майстерня. Я вам більше скажу: по феншую, висота 15 поверху вважається ідеальною для творчості. І це правда. У мене тут така творча енергія, що не впевнений, чи внизу би вдалося творити щось подібне. Образотворчим мистецтвом займаюся близько семи років. А до того займався архітектурою, дизайном, інтер'єрами, ландшафтом, будівництвом, навіть реставровував старовинні автомобілі. А коли став інвалідом (пан Василь пересувається в інвалідному візку. — Г.Я.), перейшов на образотворче мистецтво.

— Попри хворобу, не впадаєте у відчай, навпаки, фонтануєте ідеями…

— О, у мене зараз є ідея для нової виставки, що відбудеться весною у Палаці мистецтв. Хочу створити картину заввишки 3 метри і завширшки — 7,5 метра. Як обмежена людина, поставив собі таку планку. Як я виконаю цей проєкт, сам не знаю. Але знаю, що маю це зробити.

— Це також будуть сколи?

— Це буде інсталяція. Уся ця площа має бути заклеєна горіхами, точніше, шкаралупою від горіхів. Але такою гарною шкаралупою, розколеною навпіл. З цих половинок ця уся площа і має бути закладена. Ніколи не зустрічав нічого подібного. У мистецтві цінується оригінальність і неповторність.

— Де наберете стільки горіхів?

— Для створення цієї інсталяції мені потрібно 10 тисяч горіхів. Я їх збираю, розколюю, навіть придумав спеціальну технологію, як їх гарно викласти у цій інсталяції.

Ми ще довго розмовляли з паном Василем про мистецтво і про те, як не впасти духом. З того, який у нього живий голос, гарне почуття гумору, можна дійти висновку: людина, яка любить життя, фонтанує ідеями, не має часу на відчай. Бо з’являються нові ідеї, які треба втілювати…