«Своєю музикою передаю те, що відчувають солдати на фронті»

Не раз бачила молодого, але напрочуд талановитого Михайла Олійника, коли він виступав у складі Академічного ансамблю «Високий Замок» Львівської національної філармонії. Його композиції зривали шквал оплесків.

Михайло і тепер щодня грає по кілька концертів, але вже… на передовій. Його музика звучала у посадках, зруйнованих будівлях, полях, госпіталях, імпровізованих місцях концертів для захисників і захисниць. За час служби про­вів з побратимами вже понад 300 концертних заходів. Військові за­писували виконання Михайла на мобільний або просили скинути треки: адже цю музику він створив для них.

«Мить» — таку назву дав своєму альбому фортепіанних мініатюр, що вийшов на цифрових платфор­мах, композитор і військовослуж­бовець 59-ої окремої мотопіхотної бригади ЗСУ, музикант «Культур­ного десанту» Михайло Олійник з позивним «Піаніст».

— Мені прийшла повістка у квіт­ні цього року, — розповів журна­лістці «ВЗ» пан Михайло. — Відтак я восьмий місяць є солдатом ЗС України 59-ї бригади імені Якова Гандзюка у підрозділі «Культур­ний десант». Нас зібрали з різних бригад в одну для того, щоб ми за­ймалися морально-психологічним забезпеченням у війську. Працю­ємо вздовж лінії фронту на різних напрямках.

Михайло до повномасштабно­го вторгнення не служив у війську. Тож і досвіду не мав жодного. А коли отримав повістку, починав службу на Донеччині, згодом — на Запорізькому напрямку і на Хер­сонщині. Протягом цього періоду і створив нові твори, що увійшли до альбому «Мить», які присвя­чені подіям, містам і людям, яких від російського кордону відділяє лише кілька кілометрів. Свою пер­шу композицію «Донбас» створив у перші дні, коли став солдатом, під враженням того, що побачив.

— Я війну побачив зблизька, — каже «Піаніст». — Був настіль­ки вражений, що виклав те, що рвалося з душі, на нотний стан. Оскільки місця нашої дислокації змінювалися, народжувалися на­ступні твори — як-от «Гуляйполе», куди ми заїжджали і де потрапили під обстріли. Мене вразили люди, які і досі там живуть. Ці українці не­зламні. Наступна була «Молитва за побратимів», яку написав, коли почався контрнаступ на Запоріжжі. Своєю музикою можу передати те, що відчувають солдати зараз на фронті. Зрозумів, що треба писати більше, тож таким чином створю­вав наступні композиції.

Очільник «Культурного десанту» Микола Сєрьга вибудовує таку структуру, щоб музиканти могли підтримувати морально наших за­хисників на лінії фронту, підіймати дух військових.

«Культурний десант» працює у зоні бойових дій — приблизно за 20 кілометрів, але, буває, і за кіло­метр від лінії зіткнення.

— Іноді граємо концерти навіть під час прильотів, — каже Михай­ло Олійник. — До цього, на жаль, ми вже звикли. Виступаємо і у бункерах, здебільшого — у бро­нежилетах і касках. Досі не можу відійти від трагічної історії 128-ї бригади. Наш підрозділ мав та­кож там бути на врученні, але ми затрималися у дорозі, бо вранці були інші події.

— Де зазвичай пишете музи­ку?

— Багато ідей приходить у тран­спорті, оскільки доводиться часто переміщатися. А ввечері, коли ви­падає вільна годинка, сідаю за ін­струмент, швидко створюю компо­зицію. Тут час спливає по-іншому, і музика допомагає. Зазвичай на­кидаю музику звечора, а зранку чи вдень вже її виконую перед бій­цями. Маю короткий термін — від створення до презентації.