А у перерві між боями підгодовують бліндажних… мишок

Ось на таких мініатюрних сусідів розжилися у своєму бліндажі воїни одного із підрозділів ЗСУ. Після бойової вахти, перед тим, як вкластися до сну, серйозні хлопці у камуфляжах займаються нетиповою роботою — дають мишам вечеряти. Зазвичай пропонують їм печиво, галети.

Миші пробираються туди, де живуть люди, — бо там завжди є чим поживи­тися. Не стали винятком пози­ції наших фронтовиків. Гризу­ни частенько залазять в окопи і бліндажі, пошкоджують про­дукти, гризуть проводку. І ство­рюють дискомфорт нашим хлопцям, коли під час нічного відпочинку шарудять.

Воїни знайшли спосіб, як вгамувати цих довгохвостиків. Вони підгодовують їх — тож си­тим тваринкам вже не треба ша­рудіти у пошуках їжі. Біжать у свої нірки спати.

Миші так звикли, що їх до­глядають, що не бояться солда­тів, беруть з їхніх рук їжу. Не ля­кають хвостунів і фотоспалахи телефонів, коли воїни роблять сюжети про незвичних сусідок і відсилають ці ролики додому своїм дітям. До слова, назвали цю парочку мишей Чіпом і Дей­лом.

Кілька місяців тому на сторін­ці «Живий куточок» ми устами бійця Олега Мартиненка роз­повідали про його бліндажну «компаньйонку» — мишу Вероні­ку. Спочатку вона нервувала вої­нів — бо вночі голосно гризла ко­лоди, пересуваючись, обсипала землю на сплячих бійців, лазила по них. З часом миша переста­ла доставляти клопоти — бо їй давали корм, тож вештатися ту­ди-сюди не було потреби. Хлоп­ці так звикли до Вероніки, що коли переходили на іншу ділян­ку фронту, воїнам, які поселя­лися в їхній бліндаж, залишали на стіні інструкцію, як доглядати свою улюбленицю.

Декому ця наша розповідь може здатися недоречною у та­кий складний час. Іншої думки власник миші Вероніки Олег. Він каже:

«Залишайтеся людьми на­віть на війні - й буде вам мир і злагода поруч. Це реально пра­цює!».