«Поки дивилася виставу, навіть забувала дихати»

У Національному театрі імені Марії Заньковецької - знову прем'єра! За неповні три місяці заньківчани поставили три нові вистави. Ба більше! Минулими вихідними прем'єрою вистави «Доця» за романом Тамари Горіха Зерня відкрили нову сцену «Стрих», яка роками припадала пилюкою. І присвятили цю знаменну подію заньківчани Майї Гарбузюк — творчій партнерці та подрузі театру. Бо саме завдяки Майї, яка відійшла у засвіти 14 серпня 2023-го, на сцені театру з’явився знаковий твір сучасної української літератури — вистава «Доця».

Поставив «Доцю» режисер-заньківчанин Ігор Білиць. За його словами, обрав саме цей матеріал для постановки, бо, як розповів пан Ігор, йому «важливо порушувати актуаль­ні для українського суспільства теми, особливо зараз — у пе­ріод боротьби нашого народу, наших воїнів, зокрема за до­нецький регіон. Важливо по­казати, що там — у Донецьку, на Донеччині, є українці, які боро­лися та продовжують боротьбу за свободу навіть в окуповано­му росією місті».

— Я з таким зворушенням дивилася усю виставу — навіть забувала дихати — від початку до кінця, — розповіла журна­лістці «ВЗ» авторка роману «Доця» Тамара Горіха Зер­ня. — Мені здається, що я з ними (акторами. — Г. Я.) про­бриніла, прожила. Я настільки вражена, який цілісний, по­тужний і зворушливий вий­шов твір. Звісно, це не книга. Вистава — зовсім інший витвір мистецтва. Мені приємно, що мої слова дали поштовх та на­тхнення людям для створення свого матеріалу, свого бачен­ня і розвитку цієї теми. На мою думку, акценти розставлено дуже тонко. З великою пова­гою, оптимізмом поставлено цей мій твір.

— Чи зверталися до вас заньківчани з проханням приїхати і, можливо, дати якісь поради стосовно по­становки?

— Звісно. Але я сказала, що все, що я як авторка могла на­писати і зробити — я виклала у цій книзі. Усе решта — це вже їхня творчість, їхнє бачення прочитання роману. Не вва­жаю, що автор повинен втру­чатися, контролювати і підка­зувати. Це зовсім інший жанр й інша робота. Висловлюю вели­чезну повагу заньківчанам за те, що вони зробили прекрасну роботу.

Серед гостей у глядаць­кій залі побачила одну зі своїх улюблених актрис — Римму Зюбіну, яка близько трьох ро­ків тому зробила аудіоверсію роману «Доця».

— Розкажу, як усе було, — усміхнулася пані Римма. — Коли мені подарували цю книгу, не змогла відірватися від неї доти, поки не прочитала до остан­ньої сторінки. Сама прийшла на радіо «Культура» і запропо­нувала зробити аудіокнигу, на що мені відповіли: «Немає у нас цього у планах. Немає на це грошей і немає можливості, бо студія зайнята». Але завдя­ки Світлані Свиридко та Ма­рині Гульцевій — продюсерці й режисерці - ми зробили поза планом, абсолютно безкоштовно те, про що я мріяла. Це моя волонтерська робота, лю­блю цей матеріал. Коли я була у Шевченківському комітеті, ми саме цьому роману дали наго­роду у номінації «Література». Для мене це дуже знаковий роман, важливий. З літератури дуже важко робити драматур­гічні твори. Але українська лі­тература заслуговує на те, аби бути на театральній сцені.