«Я завжди мала неймовірне бажання малювати»

«Палітра природи та емоцій» — таку назву дала своїй новій персональній виставці «високозамківка» Оксана Тарнавська. Попри те, що пані Оксана не є професійною художницею, не боюся назвати її мисткинею. Бо полотна, які представила вимогливій львівській публіці, вражають і за змістом, і за кольором, і за мотивами. Це не просто фантазійні букети квітів, чи, до прикладу, якийсь львівський дворик, повз який більшість з нас пройде і навіть оком не кине, незважаючи на його неповторність… Оксана Тарнавська «закадрувала» багато таких митей на своїх полотнах, які можна оглянути у залах Музею митрополита Шептицького, що на вулиці Максима Кривоноса, 1.

Музей митрополи­та Шептицького — на обійсті храму. Мабуть, його зали обрано для експо­зиції не просто так. Щойно переступаєш поріг музею, видається, що це обитель світла, позитиву і фантазійного настрою, як і ті квіти, які на своїх полотнах творить Оксана Тарнавська.

— Спостерігаю за Окса­ною вже кілька років, — ска­зав отець Себастьян. — Уміє жити, творити і дарувати ра­дість людям. Був здивова­ний, коли зустрів її у горах, — Оксана ще й добре возиться на лижах. І це свідчить, що людина реалізовується сповна.

Якось почула від одного професійного художника, що є такі митці, котрі до персо­нальної виставки готуються мало не все своє творче жит­тя. Натомість Оксана Тар­навська не малює, як тепер уже з’ясувалося, усе життя. Вона, на думку батьків, по­винна була стати професій­ним музикантом, як і старша сестра Леся. Серйозно у ди­тинстві займалася музикою, але не бачила себе у майбут­ньому за клавіатурою форте­піано. А талант до малюван­ня відкрила у собі 12 років тому.

— Мій творчий шлях роз­почався із зустрічі з Оксаною Риботицькою. У 2011 році я зустріла цю мисткиню — на­бирала у свою студію, як я тоді казала, «жінок невизна­ченого віку», — розповідає пані Оксана. — Тоді я не ві­рила, що у мене щось вийде. Так, хотіла малювати, але не вміла. Але крок за кроком, заняття за заняттям… Спочатку у мистецькій школі Олекси Новаківського, потім — в Школі емоційного живопису ім. Володимира Патика. І те­пер результати своєї праці й неймовірного ба­жання малювати презентую на виставках. На мою дум­ку, малювати може навчити­ся кожен, треба тільки цього дуже захотіти! Я починала з копій, щоб навчитися трима­ти пензлик у руках. А ще лю­блю подорожувати, і завжди відвідую всесвітньо відомі музеї. Змінилося моє сприй­няття оцінки творів мисте­цтва. Тепер підходжу і див­люся, як художник поєднує світло й тінь, як домагається певного ефекту, як викорис­товує кольорову гаму… Ма­лювання мене змінило.

Мати таке захоплення особливо цінно у наш, непростий воєнний час, коли багато українців відчувають моральне спустошення чи навіть заціпеніння, залежно від новин з фронту. Для себе відчула, що творчість рятує мій внутрішній світ, дарує заспокоєння та життєву силу. На сьогодні обрала для себе таке кредо: жити, творити, любити і волонтерити, допомагати нашим захисникам.

Пишається своєю вихо­ванкою і відома художни­ця Оксана Риботицька, ко­тра прийшла привітати пані Оксану.

— Ми зустрілися у Худож­ній школі імені Олекси Нова­ківського, — розповіла Окса­на Риботицька. — У студії зібралися люди різного віку і різних професій — журна­лісти, адвокати, податківці… Кожній людині Бог дав бага­то талантів, але вони дуже приспані. Власне такий при­спаний талант був і в Окса­ни Тарнавської. Ми працю­вали дуже інтенсивно. Бо, як відомо, митець — це сер­це поета і праця шахтаря. Я спостерігала за кожним, хто приходив у студію. Оксана була особливо допитливою і вимогливою до кожного маз­ка, кожної фарби…