«Я закохуюсь у композиції, які бачу»

Кожен з нас не раз бачив, як на квітці виблискує росинка у променях сонця. А київська художниця Юлія Седюк ще й вміє цю росинку назавжди залишити на полотні. Мисткиня залюблена у квіти, тож і виставку — а це близько 40 робіт, яку 5 травня відкрила у львівській артгалереї «Мадам Пальмгрен», назвала «Квіткоманія». За словами кураторки мистецьких проєктів Зоріани Мірус, пані Юлю уже впізнають усі продавці на галицькому квітковому ринку, бо біля кожної композиції вона може простояти тривалий час. А сама Зоріана називає художницю «квіткоманкою», бо навіть на полотні квіти не просто «лежать» — вони щось промовляють з кожної картини авторки. Бо Юлія Седюк вміє їх передати так, ніби вони живі створіння.

— У мене ставлення до живопису — як манія, — розповіла журналістці «ВЗ» Юлія Седюк. — Я хворію, коли не працюю. Тому й виставку назвала «Квіткоманією». Зоріан Мірус, коли почула назву виставки, навіть засміялася, мовляв, це, як діагноз. Кажу, так і є (Сміється. - Г.Я.).

— Виключно квіти малюєте останні чотири роки. А чому вирішити відмовитися від інших тем?

— Мабуть, я ще не надихалася і не «наїлася» тією неймовірною квітковою красою. Бачу квіти, і з’являється манія відразу цю красу відтворити. Я закохуюся у ті композиції, які бачу. Проводжу дослідження кольору. А де ще це можна зробити? Квіти — це чисті кольори і усі їх відтінки — це кольори спектра. Квіти малюю з натури, багато часу проводжу у Східниці. А тепер уже їх бачу в уяві у такій кількості і чіткості, що іноді і натури не треба. Але, повірте, нема нічого приємнішого, ніж писати квіти з натури.

— Як довго працюєте над одним полотном?

— Не маю конкретних рамок. Можу написати картину, а через певний час повернутися до неї. Хоча намагаюся все зробити від початку і до кінця.

— Коли стаєте до мольберта, знаєте, що буде на полотні?

— Колись Пікассо сказав: «Якщо ви уявляєте на початку роботи, що у вас буде наприкінці, не треба її починати». У мене є ідея — бачу колір, бачу квітку, зараз щось буде. Починаю розкручувати композицію з однієї плями, а воно само переростає у щось зовсім інше. Робота сама вже починає працювати і «казати», що має бути далі.

— А де вас застала війна? І чи могли взяти до рук фарби у той час?

— 2021-й був для мене дуже важким. І 23 лютого 2022 року я полетіла трохи відпочити. Мабуть, це був з Києва останній літак у той день. За кордоном вже відпочивала моя подруга, яка винайняла апартаменти. Я взяла зі собою дуже мало грошей і мало одягу. Бо відпочинок мав бути коротким. А 24 лютого рашисти почали бомбардувати Україну. Мене охопив жах — у Києві діти і чоловік. А я не можу повернутися до них. Застрягла за кордоном на три місяці. Найперше, що зробила, на останні гроші купила полотна і фарби. І почала працювати…

— Картини часто замальовуєте?

— А для чого? У будь-якій роботі є вдалий фрагмент. І саме від того фрагменту можна потім розкрутити композицію. Якщо мені робота не подобається, я її відправляю «на відпочинок». Поставила під стіночку, а згодом повертаюся до неї.

— Яка цінова політика ваших полотен?

— Мій прайс невисокий — від 100 до кількох сотень доларів. Зараз тяжкі часи для всіх. Хочу, щоб люди купували картини, які їм будуть милувати око вдома. Щоб кожен, хто купив мою картину, отримав з нею і часточку щастя. Бо квіти — це завжди щастя.

— А з чого все почалося? Коли почали малювати?

— Ой, малюю з дитинства. І ніколи навіть не було такої думки, щоб ще щось інше робити у житті. Я завжди хотіла малювати. Батько мене відвів у художню школу, а далі все пішло за планом — коледж, інститут, де я вже вдосконалювала свою майстерність…