Передплата 2024 ВЗ

«Батько не залишив мені ні цента, але залишив багато історій»

У Львові творча група представила фільм Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург»

Кадр з фільму
Кадр з фільму

13 квітня в прокат вийшла стрічка режисера Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург», де головні ролі виконали брати-близнюки Аміл та Раміл Насірови з гурту «Курган і Agregat». Світова прем'єра фільму відбулася на 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі у програмі «Горизонти» у 2022 році. Також стрічку відібрали до участі у програмі «Сучасне світове кіно» Міжнародного кінофестивалю у Торонто. А українська прем'єра фільму відбулася 5 квітня цього року у селищі Близнюки на Харківщині, де народились виконавці головних ролей брати Раміл та Аміл Насірови.

Представляти стрічку «Люксембург, Люксембург» до міста Лева приїхав продюсер Володимир Яценко, режисер Антоніо Лукіч та брати Насірови.
«Люксембург, Люксембург» — друга повнометражна стрічка режисера Антоніо Лукіча після картини «Мої думки тихі». Новий фільм молодого режисера — про батька. Тут не йдеться про стосунки у родині, тому що стосунків як таких нема, адже батько — відсутній. Він покинув синів-близнюків Колю, Васю та їхню маму багато років тому, залишивши по собі лише спогади, а також візитницю з феєричними прикладами дизайну 1990-х.

Частину епізодів фільму знімали в Лубнах у травні 2021 року. Локацію для зйомок на Полтавщині обрали через архітектуру, а також завдяки походженню головних героїв, які розмовляють суржиком. Епізоди кінокартини знімали в будівлі автовокзалу та у центральному парку Лубен.
Раміл та Аміл Насірови з репового проєкту «Курган і Agregat», які зіграли братів, є важливим чинником того, що у фільмі стільки гумору і дотепних жартів. І на презентації картини Аміл і Раміл це підтвердили, бо один перед одним сипали жартами на запитання глядачів. Їхні герої інвестували в персонажів свою фактуру, свої особливості та мовні звички. Останнє дуже важливе для стрічки Лукіча з її суржиковим мовним середовищем — Насірови є органічними його носіями. Виконавці головних ролей Раміл та Аміл Насірови та їхня специфічна мова є тими елементами, які роблять фільм вартими уваги. Тут чудове все: і контраст у поведінці між двома братами-близнюками, і те, як по-різному вони реагують на проблеми, і взаємодія між ними, представниками двох протилежних світів, обидва з яких добре знайомі пересічному українцеві.

Ще однією родзинкою фільму є його автентика. Відтворення характерних для 90-х атрибутів (малинові піджаки, золоті ланцюги на шиї і величезні перстені на майже усіх пальцях), вдало переданий настрій провінційного містечка, де й без душевних страждань важко влаштувати життя.

Оскільки «Люксембург, Люксембург» присвячено скоріш згадці про батька, ніж реальній людині, з початком подорожі він парадоксально вже остаточно стає фільмом саме про синів. З цього моменту брати завжди одягнені в ті самі кольори, що й у першій сцені, коли їм було по сім років, а батько ще був об'єктивною реальністю їхнього життя. Це синій і червоний, і легко здогадатися, хто з братів носить який і чому (у випадку Колі колір прив’язаний до «Ліверпуля». Хоча після перегляду фільму в Аміла Насірова запитали, чи справді вболіває за «Ліверпуль», артист відповів: «За «Шахтар».

За словами режисера, на початку фільму є правдивий титр про те, що цей фільм зроблений за мотивами реальних подій. «Мій батько не залишив мені ні цента, але залишив багато історій», — цими словами Антоніо Лукіч підтвердив факт, що фільм знято за мотивами реальних подій. Саме втрата батька, який був не ідеальним, відсутнім, була найбільшим емоційним зарядом фільму. «Багато хто з нас хоче віднайти цю важливу фігуру батька або, можна сказати, Творця. Так само, як і „Мої думки тихі“, це спроба головного героя знайти Творця, вважайте — Бога. І коли в героя є дужа сила волі до того, щоб віднайти його, це дуже добре, підсилю історію, провокує героя перемагати всі перипетії і робити справи, перевиховуватися. У цьому плані „Люксембург, Люксембург“ є історією, коли не дуже хороша людина, якою є Коля, перевиховується і потрапляє до Люксембургу. Але головний парадокс цієї історії в тому, що Бог являється не завжди тому, хто на це заслуговує».

Фільм комедійний, але тут є багато повчальних моментів, що змушують задуматися і багато чого переосмислити. Антоніо Лукіч нікому не нав’язує свою думку, просто на прикладі двох хлопців показує - де «біле», а де «чорне».

Схожі новини