Як розпізнати хворобу Паркінсона

Ендокринні клітини головного мозку ви­робляють гормон дофа­мін. Коли нейрони, що його виробляють, з деяких причин починають руйнуватися, кіль­кість цього гормону в організ­мі зменшується. А що менше дофаміну, то гірше людина контролює свої рухи. У неї по­рушується координація дій, з’являються м’язова слабкість, скутість, розлади сну, біль та інші проблеми зі здоров’ям. Страждають психіка та інтелект.

Усі ці порушення призводять до погіршення соціальної, по­бутової та професійної актив­ності людини, суттєвого зни­ження якості її життя.

Іноді можна зустріти термін «паркінсонізм». Це не одне й те саме. Паркінсонізм — синдром, ускладнення деяких неврологіч­них захворювань: раку головно­го мозку, інсультів, енцефалітів… Буває посттравматичний, лікар­ський тощо.

У цьому синдромі поєдну­ється зниження рухової актив­ності (гіпокінезії) з постійним тонусом м’язів (ригідністю), тремором спокою (якого може і не бути) та нездатністю три­мати рівновагу (постуральною нестійкістю).

Поширеність хвороби Пар­кінсона становить 120−180 ви­падків на 100 тис. осіб.

У людей молодше 50 років недуга практично не зустріча­ється. У літніх показники за­хворюваності неухильно зрос­тають: старших за 70 років — 55 випадків на 100 тис. населення щорічно, старших за 85 років — 220−304 на 100 тис. на рік.

Хвороба Паркінсона у жінок виявляється рідше, ніж у чоло­віків.

Багато дослідників зазна­чають відносну стабільність захворюваності на хворо­бу Паркінсона і тенденцію до збільшення поширеності неду­ги. Це може бути пов’язано зі старінням населення загалом та покращенням виживання па­цієнтів з таким діагнозом. Пе­редбачається, що у найближчі десятиліття у розвинених краї­нах чисельність пацієнтів із хво­робою Паркінсона збільшиться у 2−3 рази.

Причини розвитку хвороби

На питання, що спричиняє розвиток хвороби Паркінсона, вчені досі не дали відповіді.

З найбільшою ймовірністю (80%) захворювання виникає невмотивовано і не є наслідком іншої перенесеної раніше хво­роби.

У той же час очевидно, що на її появу мають вплив зовніш­ні фактори: у 4−6 разів частіше хворобу Паркінсона діагнос­тують у людей, які займаються сільським господарством та працюють із пестицидами.

Лише 5−7% випадків — спад­кові моногенні форми.

Інші форми — мультифакто­ріальні (виникають під впливом безлічі чинників довкілля на фоні генетичної схильності) і мають власну спорадичну (не постійну) природу.

Спорадичні випадки хвороби Паркінсона мають у своїй основі взаємодію генетичної схильнос­ті та деяких зовнішніх впливів. Останні і визначають характер процесу клітинного відновлення, круговороту чужорідних хімічних речовин, енергетичного мета­болізму та передачі сигналів між нейронами, який теж у певному сенсі перебуває під керуванням генів.

Нестача дофаміну спричи­няє гальмування в інших сфе­рах та нейронних колах роботи головного мозку — відбуваєть­ся дисфункція різних систем. Серед наслідків такі прояви як аносмія, вегетативна недо­статність, депресія, деменція. Тому пацієнтам із хворобою Паркінсона призначають вели­ку кількість ліків — щоб впливати на різні стадії процесу та різні клінічні форми.

Діагностика хвороби

Чим раніше проведена діа­гностика, тим ефективнішим може бути лікування.

Навіть ледь помітне трем­тіння руки може бути першим дзвіночком, який не варто ігно­рувати.

Ознаки хвороби Паркінсо­на (класична форма):

• проблема завжди одно­стороння,
• обов’язково є тремор спо­кою,
• прогресуюча течія (якщо довго не прогресує - можливо, це судинний паркінсонізм),
• висока ефективність засо­бів леводопи (протипаркінсо­нічної речовини, попередника дофаміну),
• тривалість захворювання впродовж 10 років та довше,
• проблеми із серцем — гі­посмія чи серцева симпатична денервація (необхідна сцинти­графія серця).

Хвороби Паркінсона не­має, якщо спостерігаються:

• повторні інсульти,
• повторні черепно-мозкові травми,
• енцефаліти,
• лікування нейролептика­ми на момент появи симптомів,
• сімейний характер захво­рювання (якщо в сім'ї більше 1 родича з таким самим захво­рюванням),
• тривала ремісія,
• суворо одностороння симптоматика,
• порушення чутливості,
• рання швидко прогресую­ча вегетативна недостатність,
• відсутність реакції на ви­сокі дози леводопи,
• контакт із токсичними ре­човинами,
• прояви обмежуються лише нижніми кінцівками (якщо впродовж 3 років не приєдна­лися верхні, це не хвороба Пар­кінсона).

Діагноз ставить невролог. Не варто чекати від лікаря швид­кого висновку, бо на необхідні функціональні тести потрібен час.

Лікування

Лікування хвороби Паркінсо­на вибудовується залежно від стадії захворювання.

На ранніх стадіях використо­вують засоби, які допомагають головному мозку синтезувати дофамін. Мета терапії - змен­шити швидкість загибелі нейронів.

На пізніх стадіях можна лише уповільнити деструктив­ні процеси. Недуга прогресує, з’являються нові симптоми, з якими непросто впоратися. Кількість лікарських засобів та дозування вимушено зроста­ють, а інтервали між прийомом медикаментів скорочуються.

Види лікування

• Медикаментозний (лікар­ський). Правильно підібрані ліки допоможуть частково за­повнити нестачу дофаміну, сприятимуть його виробленню, щоб людині стало легше пе­ресуватися та обслуговувати себе. Підбирає лікарську тера­пію у кожному індивідуальному випадку лікар-невролог.
• Немедикаментозний включає масаж, лікувальну фіз­культуру, фізіотерапевтичні за­няття. Це додаткові методики, вони не мають протипоказань. Лікувальна фізкультура покра­щує кровообіг та допомагає зменшити тремор рук та ніг.
• Хірургічний застосовують, коли попередні два види ліку­вання виявилися неефективни­ми. Глибока стимуляція мозку (DBS) не зупинить розвиток хво­роби, але полегшить симптоми.

Профілактика

Попри те, що при­чини виникнення захворювання до кінця не з’ясовані, рекомен­дують не нехтувати профілак­тикою:

• за появи будь-яких симп­томів звертайтеся до лікаря;
• якщо лікар призначив при­йом ліків, чітко виконуйте при­значення;
• стежте за тим, щоб у меню вистачало продуктів, багатих на вітаміни групи В, овочів (що містять клітковину), а також яблук і цитрусових;
• дотримуйтесь здорово­го способу життя та уникайте стресів;
• не контактуйте з такими хі­мічними речовинами, як чадний газ, марганець і т. д.