«Надсянський говір є перехідною ланкою між діалектами»

Коли прочитала новину про те, що надсянську говірку внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, зраділа. Нарешті Мостищину, звідки походять мої батьки, гідно оцінили дослідники культурної спадщини України. Тільки незрозуміло, чому у цьому дослідженні названо лише кілька сіл, серед яких Мистичі, а про села, що поруч — Вовчищовичі, Дидятичі, Макунів, Волостків та багато інших і словом не згадали. Розмовою одне село від іншого ніколи не відрізнялося — там всі так говорять! Бо ця, як про неї сказано, «архаїчна» говірка народилася у цих краях, на мою думку, через близькість кордону, тому у ній українські слова і полонізми. Колись я думала, що це — діалект, яким спілкувалося старше покоління. Та розмовляють у цих селах так і тепер.

— Термін «надсянська говірка» є некоректним, — каже дослідниця надсянських говірок, кандидат­ка філологічних наук Леся Хом­чак. — Коректним буде термін «над­сянські говірки», або «надсянський говір». Попри значну трансформа­цію, надсянський говір поширений у західній частині Мостиського, Яворівського районів, а також на північному заході Старосамбір­ського. А це — десятки сіл. Особис­то маю записи із 66 сіл Львівщини. Надсянський говір належить до особливих діалектних утворень з огляду на те, що, займаючи неве­ликий ареал, розповсюджений на перехресті різних мов і говорів: на заході та північному заході межує з польською мовою та її діалектами, на північномі сході - з батюцьким, на сході - з наддністрянським, на півдні - з лемківським і бойківським говорами української мови.

Матеріали з близько 90 надсян­ських говірок свідчать про значну трансформацію говору під впливом мовних та позамовних факторів. Маємо чи не останню можливість зафіксувати живе мовлення носіїв надсянських говірок, таким чином зберігши для нащадків унікальну духовну культуру Надсяння.

На особливості географічного розташування вказували вже перші дослідники говору. Саме надсян­ський говір є перехідною ланкою між діалектними утвореннями.

Депортація українського насе­лення 1939−1947 років спричинила втрату цілісної етномовної тери­торії, унаслідок чого розпорошені надсянські говірки зазнали стрім­кого процесу нівеляції. Деякі з них невідворотно втрачені, оскільки знищено їхніх носіїв: до прикладу, у селі Павлокома вбито 366 україн­ців, у Пискоровичах — майже 200, у селі Березка — майже 200, у Малко­вичах — 145. Разом із ними втрачена культура, обрядовість, представ­лена у мовній площині. На основі записів із переселенських говірок констатуємо різний ступінь збере­ження надсянських рис в оточенні, наприклад, наддністрянського го­вору, на що впливають місце про­живання, соціальне середовище, а також ступінь освіченості носія говірки. Найкраще особливості го­вору збереглися у місцях компак­тного проживання переселенців, у людей, які не мають освіти і надов­го не виїжджають за межі села.