Герой України Тарас Матвіїв продовжує жити у своїй книзі

На вечорі пам’яті рядки його творчості цитували побратими

Збірка проникливої ритмопрози Героя України — офіцера Збройних сил України, журналіста, волонтера, громадського діяча Тараса Матвіїва — побачила світ у другі роковини його смерті. Книгу сина “Мої думки”, перший том із майбутнього двотомника, яка вийшла друком у видавництві “Колір ПРО”, презентувала мати Тараса, педагог-поетеса Валентина Павлівна. Сталося це під час вечора-пам'яті на честь сина “О так, я буду...”, який відбувся у Жидачеві, на малій батьківщині Героя. Ця збірка — своєрідний подарунок Тарасові від батьків, реалізація другої із півсотні його мрій, де першою у списку була найбільш жадана — Перемога.

Мені доводилося бути на багатьох меморіальних заходах, де вшановували захисників України, але цей вразив особливо. Здається, на ньому був присутній головний герой дійства: на сцені - його парадний кітель, кашкет, вишиванка, поруч — рушники-обереги, вишиті ріднею з Волині. А на екрані — його обличчя, його голос, його енергія. І сотні фотографій — ретроспектива Тарасових вчинків за динамічно прожитий ним 31 рік: щасливе дитинство і юність, гаряча журналістика, перші, успішно реалізовані громадські ініціативи у рідному місті, Революція Гідності, пошук безвісти зниклих майданівців.

А потім - перше бойове хрещення Тараса-“Сармата” у складі добровольчого загону “Карпатська Січ”, районне депутатство, фронтове волонтерство, “Лідерські курси” у Національній академії сухопутних військ. І знову — війна.

І останній запис у Фейсбуку, зроблений на Луганщині за пекельних +38°: - “Мліє степ Донбасу. В очікуванні пожеж і визволення”. Через три дні після цього запису, 10 липня 2020 року, Тарас поляже смертю хоробрих — за кілька хвилин, перед тим врятувавши із охопленого вогнем бліндажа двох своїх солдатів…

Дизайнер Тарасової книги Оксана Панчишин так перейнялася історією його життя, що постаралася оформити книгу саме до 10 липня, день відходу його у вічність. І особисто привезла й вручила її батькам - як символ продовження життя сина у його думках, що розлетяться по світу…

Вас може зацікавити: Воїн Тарас і кіт його Марс

Вечір — камерний, про героїзм говорять без патетики. Слово про Героя виголошує його духовний провідник — священник Леонід Григоренко. Найближчі побратими читають сповнені відвертості, болю, сумнівів, любові, віри і надії записи-роздуми у щоденнику воїна. Мати, стримуючи сльози, ділиться своїми сокровенними віршами-присвятами синові. Від почутого біжать мурашки по тілу. Працівники Мистецької школи (струнний ансамбль Cantabile, оркестр народних інструментів “Дністрові зорі”, солістки Мар'яна Юрів, Ірина Дідух), одягнувши футболки з цитатами Тарасових творів, виконують для Воїна Світла свої музичні присвяти. До речі, саме викладач цієї школи, талановита скрипалька Наталія Солопенко, була ініціатором вечора пам’яті

Коли у залі звучали наелектризовані, багато у чому пророчі рядки Тараса Матвіїва, зал кілька разів готовий був відреагувати на них оплесками. Але стримував себе — вечір же поминальний... Зате аудиторія вибухнула гарячими почуттями, коли пані Валентина оголосила, що вшанувати Тараса прибули родичі героїв Небесної Сотні. І коли зал дізнався, що наснажливе Тарасове слово прагне почути спрагла українська діаспора — замовлення на його книгу надходять звідусіль…

Невеличкий фінальний штрих: ідучи на цей вечір, люди робили пожертви для української армії — зібрали майже 16 тисяч гривень. А мені подумалося: навіть перебуваючи десь там, на небесах, Тарас Матвіїв продовжує працювати на любу йому Україну…

Схожі новини