Врятоване совенятко піднімає настрій в окопах

У житті завжди є місце доброті і милосердю. Навіть якщо іде війна і коли, здається, не до сентиментів. Українські воїни про людяність не забувають. І щораз вражають нас її проявами...

Одна з позицій на схід­ному фронті. Неподалік вибухають снаряди, міни, завивають “гради”. Нашим за­хисникам доводиться відбива­ти одну за одною атаки ворога. Перепочити вдається у короткі хвилини між боями.

Особливий вид відпочинку у цього воїна. Хтось знімає напру­гу погладжуванням окопного со­баки чи бліндажного котика, го­дуванням морської свинки, яку підібрав у розваленому будин­ку. А він – провідуванням свого улюбленця Джаміля, совеняти, якому від роду кілька тижнів.

Зовсім крихітною ця птаха випала з гнізда і ледь не вби­лася, вдарившись об землю. Доля її була б незавидною, по­пади у кігті хижака. Але вчасно прийшла допомога: совенятко, яке нагадувало кулачок пір’я або, радше, мініснайпера у на­кидці-кікіморі, підняв із землі і приніс у свій бліндаж солдат-пі­хотинець. Розмістив у безпеч­ному місці, нагодував сирим м’ясцем...

Джаміль почав рости на очах. Упізнає свого рятівника здале­ку – побачивши його, сідає на плече, махає крилами, просячи чергову порцію корму. Полюбив особливого “новосела” весь підрозділ. Достатньо підійти до нього, погладити по голівці – і напруга від недавнього бою спадає. Такий собі Джаміль-ан­тидепресант!

Українські воїни жарту­ють: ось вона, наша біологічна зброя, якою лякають світ оку­панти-орки. Користувачі соцме­реж, які переглядають відео за участі врятованого совеняти, іронізують ще більше. Мовляв, якщо Джаміль підросте, то ло­витиме гадюк і закидатиме їх у стан ворога...

Брати наші менші часто ста­ють друзями захисників Укра­їни. Немає такого взводу, де б “не служив” вірний собака, де б не муркотів котик. Суворі фрон­тові будні розбавляють врято­вані черепашки, папуги, фред­ки. Свого часу, коли війна ще не була такою масштабною, у роз­ташуванні українських воїнів жили лисички, сторожовий гу­сак і навіть “одомашнений” ди­кий кабан, вужі. Серед бойового товариства всі вони почувалися у цілковитій безпеці.