"Багатющий скарб українського народу мусимо передати нашим дітям"

Два роки тому з благословення єпископів Львівщини було створено Екуменічний комітет медичної та соціальної допомоги Римо-Католицької церкви, Православної Церкви України, Української Греко-Католицької церкви та Вірмено-Католицької церкви у Львівській області.

До фундації комітету долучилися "Медична місія" в Україні, а також "Мальтійська служба допомоги". Комітет у 2020 році запровадив благодійний проєкт та програму Сovчег. Мета проєкту - медична та соціальна допомога мешканцям Львівщини, а саме організація духовного та фахового психологічного супроводу тим лікарям, які працювали з пацієнтами, хворими на коронавірус.

Цей соціальний проєкт об'єднав усі ці служби заради порятунку людського життя і тепер вони трудяться у "Домі паломника" РКЦ Львівської Архієцезії у Брюховичах, директором якого є отець Владислав Бішко.

Коли російські війська 24 лютого напали на Україну, наші співвітчизники, покинувши тимчасово свої домівки, тікали на Львівщину. Переселенці з Харкова, Києва, Чернігова, Сум, Маріуполя, Житомира, Миколаєва, Запоріжжя та інших міст знайшли спокій і тишу у "Домі паломника". У перші дні війни тут дали прихисток 500 особам з маленькими дітьми і навіть немовлятами.

Про це журналістці «ВЗ» розповів голова комісії у справах охорони здоров’я Львівської єпархії Православної Церкви України отець Микола Біляк.

- Ми не лише дали прихисток переселенцям, - каже отець Микола. - У критичні дні наша "Медична місія" з польськими лікарями займалися евакуацією тяжких поранених, вивезенням дітей-інвалідів. Нам вдалося вивезти і 95-річну бабусю з Ірпеня лише у самій нічній сорочці. Жінка була у критично тяжкому стані, тому ми спочатку її поклали до Львівської обласної клінічної лікарні. А тепер вона повернулася до "Дому Паломника". Окрім того, ми вивезли дітей поліцейських з Харкова. Правда, дехто з них поїхав до Італії, інші – до Естонії.

- Тобто не всі ті, хто приїхав у перші дні, живе й досі у "Домі паломника"?

- Ні, ми допомогли багатьом людям виїхати до Польщі, Німеччини, Австрії, Швейцарі, Словаччини, Англії…

- До вас приїхали різні люди. Хтось вірить у Бога, хтось – відвертий атеїст.

- Так. Люди і приїжджали, і дехто живе досі з різними віросповіданнями, і навіть такі, хто не вірить у Бога. На сьогодні в "Домі паломника" знайшли притулок майже 250 сімей, серед яких 50 – діти. Є такі, хто у нас вперше зайшов у храм. У нашому паломницькому домі є каплиця. Традиційно, щовечора всі разом молимося за мир в Україні. Спочатку приходили не всі. Тож довелося розповідати – про Бога, про віру та Христову церкву, а також навчали їх катехизис. Вчили їх правильно молитися, особливо у такий тяжкий час. Невіруючі наверталися до Бога. Просили звершити Таїнство хрещення, а дехто хоче взяти церковний шлюб.

- І що, було навіть весілля?

- Ні. В цей час був Великодній піст. Ми перенесли вінчання на післяпасхальні дні.

- Хрестили старших і немовлят?

- Дорослі хочуть прийняти Таїнство хрещення, але ми їх спочатку повинні приготувати до цього. З Херсона і Маріуполя приїхали такі немовлята, які лише народилися. Мамочки з дітками, які тікали від війни, навіть жодного разу вдома у педіатра не були. То спочатку їх оглянули спеціалісти, послухали, зважили, і вже на сьогодні ми плануємо охрестили трьох діток. Знаєте, коли я віз мамочок з дітьми у лікарню, слухав різні історії, як вони сюди дісталися. Священники плакали разом з ними. Це геноцид українців. Біль, сльози, страх та ненависть - це те, що принесла росія в життя та домівки українців. Важко уявити, що у ХХІ столітті може щось подібне відбуватися.

До нас постійно приїжджають лікарі зі Шпиталю Митрополита Андрея Шептицького, Львівського обласного клінічного діагностичного центру та обласної клінічної лікарні, які давали і дають професійну фахову медичну допомогу нашим переселенцям. Завдяки львівським меценатам, а також польським друзям і благодійникам з Австрії, Німеччини та Великої Британії нам вдається не лише тричі на день годувати їх безкоштовно, а й надавати медичну допомогу.

- Серед такої маси народу не траплялися відверті ненависники усього українського?

- Священники – також психологи. Ми спілкуємося з людьми та турбуємося про них щоденно, працюємо для них 24/7. Були такі дні, що ми спали по дві-три години. У "Домі паломника" люди живуть за нашими правилами, є певні рамки, за які не можна переступати. Знаємо, що серед них є багато російськомовних. Попри те, що їм складно спілкуватися українською, ми їм пояснюємо, щоб бодай потроху, але вчилися розмовляти українською. Нехай на перших порах будуть помилки, але треба вчитися спілкуватися українською мовою. У нас є вільний мікрофон. Під час обіду чи вечері людна може підійти до мікрофона і щось розповісти - поділитися роздумами чи враженнями. Пригадую, жінка з Харкова (їй вже трохи за 60), росіянка за національністю, сказала: «Я – російськомовна, але не розумію, для чого мене прийшли росіяни визволяти. Я прожила у Харкові багато років, розмовляла російською. А тепер принципово буду вивчати українську і спілкуватися тільки українською».

Ми створили дитячу кімнату, де вихователі займаються малюванням. Діти намалювали патріотичні малюнки, які ми передали нашим військовим на схід. А напередодні Великодніх свят ми організували майстер-клас з писанкарства, який провели волонтери з «Eleos-Lviv» з Львівсько-Сокальської єпархії Православної Церкви України.

Напередодні Великодніх свят діти з батьками вчилися майстерно розписувати писанку.

Мені здавалося, що батьки навіть більше отримують від процесу задоволення, ніж діти. Вони ж вперше у житті робили щось подібне! І вчили, як правильно збирати Великодній кошик.

- У "Домі паломника" проживають католики та православні. А як святкували Великдень?

- Два рази. Робили святковий Великодній сніданок 17 квітня і 24 квітня. Нам хотілося, щоб люди, які далеко від дому, відчули той момент радості Великодніх свят. Дехто з переселенців навіть поїхав до Львова і купили собі вишиванки, щоб усе було так, як святкують в українських родинах, бо багатющий скарб нашого українського народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям та виховати їх добрими християнами та патріотами України.

- Що, може, і гаївки співали?

- А як без гаївок на Великдень? Волонтери з «Eleos-Lviv» та християнської спільноти "Володимирівська молодь" допомогли нам організувати проведення гаївок. Я бачив радість в очах наших гостей, і сльози, які вони навіть не приховували. Адже вперше у житті відчули момент радості Великодніх свят.

- Переселенців залучаєте до роботи?

- Звісно! На кухні допомагають професійним кухарям. Прибирають, чистять картоплю, миють посуд…Складають графік, за яким знають, хто сьогодні прибирає територію, а хто – номери. Їх не потрібно змушувати - вони самі хочуть допомагати…

Читайте також: «Максим іноді ображається, бо дехто дає кошти, а від лимонаду відмовляється»