«Перед садінням картоплю зігріваю хатнім теплом...»
Колись успішний будівельник газопроводів на пенсії відмінно порається біля сільської господарки
Цього усміхненого ґазду із мальовничого карпатського села Нижня Рожанка на Сколівщині звати Миколою Михайловичем Щепанським.
Сфотографували ми його у передпокої власноруч збудованої із дерева хати. Там, де у когось стоять дорогі меблі, у нього в ці дні займають місце мішки з картоплею. Її огортає теплий дух від кухні. Саме так роблять справжні сільські господарі: перед тим, як покласти насіннєву бульбу у ґрунт (у гірській місцевості це станеться десь через три тижні), її треба добре прогріти. Як кажуть агрономи, пробудити після зими. З’являться маленькі пагінці – швидше картопелька піде у ріст. І швидше потрапить на стіл...
Головною справою життя 75-річного вихідця із Хмельниччини, як і двох його братів, стало будівництво газонафтопроводів, водогонів. Прокладав їх ледь не по всьому світу! Спорудженими ним мережами досі користуються у Болгарії, Угорщині, Польщі, Нігерії. За введення в експлуатацію терміналу “Броди-Одеса” був удостоєний грамоти президента України. Має у домашній колекції нагороду Верховної Ради, орден “Знак пошани”, посвідчення “Заслуженого будівельника”, лауреата галузевої премії...
Праця для пана Миколи (у нього було семеро братів-сестер) – звична річ ще з дитинства. Від п’ятого класу, коли батьки поралися на заготівлі кормів для худоби, він з ровесниками запрягав колгоспного коника і просапував кукурудзу, підгортав картоплю.
Досі займається такою корисною “фізкультурою” – не покладаючи рук працює на власному обійсті. Рубає дрова, косить траву, разом із дружиною Марією Якимівною, колишньою бухгалтеркою, доглядає за курми, засаджує картоплею й різними овочами п’ять сотиків городу. Тож у пивниці, яку сам збудував з річкового каменю, повнісінько продовольчих запасів. Крім бульби, моркви, буряків, капусти, є закрутки з помідорів, огірків, грибів. Повно і домашнього варення, компотів – дякувати Богу, виплеканий сад щедро обдаровує яблуками, грушами, аличею.
Із лісу приносить пахучу малину, вітамінну чорницю, кам’янки (так бойки називають брусницю), ожину. Збирає лікарські трави і готує з них оздоровчі чаї. Передає цілющу “заварку” (як і городину) у місто дітям, внукам, а ще – родичам на Поділлі. Коли готує для гостей домашню горілочку, приправляє її калганом, якого вдосталь росте на власному городі. “Кажуть люди, цей корінь, допомагає від усякої немочі”, – уточнює нам Микола Михайлович. А потім цей ґазда із позитивною аурою продовжує:
– Дуже задоволений тим, що живу у Карпатах. Тут гарно за будь-якої пори року. Приїжджайте, коли все зацвіте у нас, – краса небачена! Біля неї ще більше працювати хочеться…
Читайте також: «Є 700 пропозицій із-за кордону, де людям з кіньми пропонують прихисток»