«Перед садінням картоплю зігріваю хатнім теплом...»

Цього усміхненого ґазду із мальовничого карпатського села Нижня Рожанка на Сколівщині звати Миколою Михайловичем Щепанським.

Сфотографували ми його у передпокої власноруч збудованої із дерева хати. Там, де у когось стоять дорогі меблі, у нього в ці дні займають місце мішки з картоплею. Її огортає теплий дух від кухні. Саме так роблять справжні сільські господарі: перед тим, як покласти насіннєву бульбу у ґрунт (у гірській місцевості це станеться десь через три тижні), її треба добре прогріти. Як кажуть агрономи, пробудити після зими. З’являться маленькі пагінці – швидше картопелька піде у ріст. І швидше потрапить на стіл...

Головною справою життя 75-річного вихідця із Хмельнич­чини, як і двох його братів, стало будівництво газонафтопроводів, водо­гонів. Прокладав їх ледь не по всьому світу! Спорудженими ним мережами досі користуються у Болгарії, Угорщині, Польщі, Нігерії. За введення в експлу­атацію терміналу “Броди-Одеса” був удостоєний грамоти президента Укра­їни. Має у домашній колекції нагороду Верховної Ради, орден “Знак пошани”, посвідчення “Заслуженого будівельни­ка”, лауреата галузевої премії...

Праця для пана Миколи (у нього було семеро братів-сестер) – звична річ ще з дитинства. Від п’ятого класу, коли бать­ки поралися на заготівлі кормів для ху­доби, він з ровесниками запрягав кол­госпного коника і просапував кукурудзу, підгортав картоплю.

Досі займається такою корисною “фізкультурою” – не покладаючи рук працює на власному обійсті. Рубає дро­ва, косить траву, разом із дружиною Марією Якимівною, колишньою бухгал­теркою, доглядає за курми, засаджує картоплею й різними овочами п’ять сотиків городу. Тож у пивниці, яку сам збудував з річкового каменю, повнісінь­ко продовольчих запасів. Крім бульби, моркви, буряків, капусти, є закрутки з помідорів, огірків, грибів. Повно і до­машнього варення, компотів – дякувати Богу, виплеканий сад щедро обдаровує яблуками, грушами, аличею.

Із лісу приносить пахучу малину, ві­тамінну чорницю, кам’янки (так бойки називають брусницю), ожину. Збирає лікарські трави і готує з них оздоровчі чаї. Передає цілющу “заварку” (як і го­родину) у місто дітям, внукам, а ще – ро­дичам на Поділлі. Коли готує для гостей домашню горілочку, приправляє її кал­ганом, якого вдосталь росте на влас­ному городі. “Кажуть люди, цей корінь, допомагає від усякої немочі”, – уточнює нам Микола Михайлович. А потім цей ґазда із позитивною аурою продовжує:

– Дуже задоволений тим, що живу у Карпатах. Тут гарно за будь-якої пори року. Приїжджайте, коли все зацвіте у нас, – краса небачена! Біля неї ще біль­ше працювати хочеться…

Читайте також: «Є 700 пропозицій із-за кордону, де людям з кіньми пропонують прихисток»