«Є 700 пропозицій із-за кордону, де людям з кіньми пропонують прихисток»

На території кінного клубу, що у селі Бартатові (Городоцької ОТГ), просто неба облаштували тимчасові конюшні. Сюди привозять коней з гарячих точок. Перебувати у цих конюшнях тварини-переселенці можуть безкоштовно до десяти днів. А далі власники мають визначитися: залишатися в Україні чи їхати за кордон. Про це журналістці «ВЗ» розповіла координатор Благодійного фонду Всеукраїнської федерації кінного спорту Таїсія Стадніченко. Разом з українськими та іноземними волонтерами, а їх близько ста з різних країн світу, допомагає постраждалим коням. Якщо комусь потрібна, наприклад, допомога з кормами, слід написати у чат-бот у Telegram («Запити на гуманітарну допомогу») та сформувати заявку-прохання.

– На нашому сайті є понад 700 пропозицій із-за кордону, де людям із кіньми, які постраж­дали від війни, пропонують прихисток, – розповідає Таїсія дорогою. Їдемо разом до тим­часових конюшень, що непода­лік Львова. – Їх готові приймати в усіх країнах Європи, а також в Англії, Ірландії, Південній Аме­риці. Для тварин є усі необхід­ні умови.

На сьогодні у Львові є сотні коней, яких господарі перевез­ли з Київщини та інших регіонів (їх розміщають, зокрема, у приватних конюшнях). У Барта­тів привозять коней, які прибу­вають евакуаційним транспор­том. Нас про це попереджають. Ми знаємо, що є вільні денники. Там їх розміщуємо. У конюшні споруджено 40 боксів. Евакуаційний транспорт безкоштов­но евакуйовує коней з Дніпра, Одеси, Києва тощо. (У мирний час, щоб перевезти коня, на­приклад, з Києва до Львова по­їздом, треба було заплатити 30 тисяч грн. З Харкова – ще до­рожче. – Авт.). Люди оговту­ються і вирішують, куди рухати­ся далі. Наприклад, у Рівному є конюшня, де коні можуть пере­бувати скільки завгодно часу. Але більшість все-таки планує їхати за кордон. Протягом тиж­ня оформляють необхідні вете­ринарні документи.

До нас привозили коней, які потрапляли під бомбардуван­ня, або у конюшню влучив сна­ряд, конюшня загорілася. Є тва­рини травмовані, але їм вдалося врятуватися. На жаль, сотні ко­ней загинули. Десятки коню­шень згоріли.

Таїсія знайомить мене з ме­неджеркою конюшні Благодій­ного фонду Всеукраїнської фе­дерації кінного спорту Ларисою. Вона розповідає, щодня до них привозять коней з Ірпеня, Бучі, Гостомеля та багатьох інших міст України.

– Зараз у нас вісім коней, – каже Лариса. – П’ятьох сьогод­ні вивезли. Ось бачите – Воль­фрам, у нього рана на голові… Приїжджали зневоднені кони­ки, обгорілі, підстрелені. Деякі з них по кілька днів бігали голодні по лісах, приїхали худющі… Ветеринари надають їм необхідну допомогу.

Вас може зацікавити: Евакуація тварин: що треба знати

– Як бойові дії вплинули на тварин?

– У коней немає гена агресії. Перше, що вони роблять у разі небезпеки, тікають. На різкі зву­ки реагують, але якщо звуки по­стійні, то звикають. Цих коней ніби не видно і не чути! У мир­ному житті коні жваві, постійно просять смаколиків, а тут – ти­шина!

Вночі доволі прохолодно, тож деякі коники стоять у попонах. Один з них стоячи дрімає…

– Він відпочиває, – каже Ла­риса. – Коли кінь почувається у безпеці, то може прилягти. Ці коні рідко лягають. (Я побачи­ла лише одного коника – Сан-Франциска з Дніпра, який ле­жав. – Авт.).

– Буває, що господар не знає, куди подіти коня?

– Звісно. Тоді просимо іншо­го господаря, аби взяв твари­ну. Така сама тимчасова еваку­аційна конюшня є у Польщі (у місті Лєшна Воля). Там вирішу­ється доля тварин, які потрапи­ли за кордон (у тимчасовій ко­нюшні тварини перебувають 3-5 днів). Іноді господарі їдуть ці­льово за кордон, аби продати тварину. Розуміють, що в Укра­їну вже не повернуться… (До ві­йни коня можна було купити за ціною від тисячі доларів. Спор­тивні коні з хорошим родово­дом коштують значно дорожче. – Авт.). На Київщині врятували конкурного коня (такого, що до­лає перешкоди) і вивезли до Ні­меччини. Німці хотіли викупити його за 8 мільйонів доларів, але господарі відмовились.

У Гостомелі снаряд влучив у конюшню. На коні загорілася по­пона, – веде далі Лариса. – Він якось скинув попону і побіг. Ті не­люди вирішили тварину добити, почали у нього стріляти. Порани­ли. Він три тижні бігав по лісу, але далеко від зруйнованої конюшні не відбігав. Його врятували і при­везли до нас. Зараз він з влас­ницею на Закарпатті. Найваж­че, коли загинули господарі, тоді треба шукати для тварини нових власників. До речі, на сайтах є багато оголошень, дехто віддає коників навіть безкоштовно.

Помічаю на голові одного ко­ника, на кличку Дав’єн, при­кріплену записку з контактами господарів. Мені це нагадало адресу і телефон, які одна мама написала ручкою на спині своєї дитини…

Знайомлюся зі спортсмен­кою з кінного спорту з Дніпра Світланою. Вона допомагає во­лонтерам – вигулює коней, го­дує. Світлана ділиться зі мною власними планами.

– Я їду до Німеччини, – каже спортсменка. – Мене запросив тренер. Війна внесла свої ко­рективи. У Дніпрі ми працюва­ли з дітьми, але зараз роботи немає. І як буде далі, невідомо. А коней треба годувати. Утри­мання коня на місяць обходить­ся щонайменше 7 тисяч грн (без вітамінів, послуг ветеринара та коваля).

– Правда, що в країні мало ковалів, які можуть добре підкувати коня?

– В Україні таких фахівців чо­ловік зо п’ять. Вони навчаються за кордоном. А потім їздять по всій Україні. Їхні послуги – від 60 євро (за підкову). Якщо є якісь проблеми з копитами, то це ко­штує додаткових грошей.

Усю гуманітарну допомогу в конюшню, що у Бартатові, при­возить Благодійний фонд Все­української федерації кінного спорту. Бачу, перед конюшнею стоїть величезна герметична упаковка – 300 кілограмів сіна! І вона тут не одна. Серед допо­моги – тирса, яка сама розбу­хає після того, як її стелять у ко­нюшні, смаколики для коней та багато іншого. Єдине, чого бра­кує волонтерам, – ветеринарної допомоги.

Читайте також: Втікали від війни. А кицю викинули по дорозі…