«У моїй першій роботі було використано 20 відтінків сірого»

Вже якось стало звично, що у соцмережах майстрині виставляють свої вишивки-в’язання, плетення, ляльки, м’які іграшки та інші вироби ручної роботи. Та коли я побачила вишивані портрети Олени Ясінської, що за розміром менші за сірникову коробку, була вражена. Що ж то за така техніка вишивання і який то треба мати зір, щоб таку дріботу вишити? Про це журналістка «ВЗ» запитала у пані Олени.

Ще однією несподіванкою стала для мене постійна зайнятість 48-річної Олени Ясінської. Вона - доцентка кафедри фізіології Буковинського державного медичного університету.

- Вперше взяла до рук голку, коли мені було приблизно 10 років, - каже пані Олена. – Це були звичайні вишивки хрестиком за схемою. Тоді мама вишивала серветки та й інші інтер’єрні речі, бо такими вишивками прикрашали свої помешкання. От і я пробувала робити щось таке красиве.

- А коли ви дійшли до того, що вам захотілося вишивати щось оригінальніше?

- На мою долю випало щастя бути ученицею знаної буковинської майстрині Ярослави Гафійчук. На початку 90-х років минулого століття вона організувала класи вишивки, на заняття до неї ходили і старші люди, і молодь. От там я і навчилася складніших технік вишивання, композиції, поєднання кольорів… Було надзвичайно цікаво. Та й час був нелегкий – нитки були справжньою проблемою. Доводилося навіть насмикувати з одягу.

А згодом Олена Ясінська сама собі вже ускладнювала завдання, і вже на початку 2000-х почала брати участь у щорічних виставках для аматорів вишивки, започаткованих громадською організацією «Вишиваний дивотвір», які відбувалися у Чернівецькому обласному художньому музеї. За словами пані Олени, це була гарна нагода чогось нового навчитися, та й принести щось своє власне на виставку – також певний стимул зробити нову роботу. І бажано таку гарну, щоб очі складно було відвести.

Завдяки громадській діячці Одарці Кучерявій щорічні виставки перейшли у трохи інший розряд – набули дослідницького характеру.

- У нас було видане повне репринтне видання альбому початку ХХ століття інженера Еріха Кольбенгаєра «Взори вишивок домашнього промислу на Буковині», оригінал якого зберігся у родині пані Одерки і після цього 75 сторінок цього видання відшили понад сто вишивальниць, - каже пані Олена. – При цьому вивчалися традиційні буковинські шви, досліджувалися зразки вишивок з музеїв. У цьому відшиві під моїм керівництвом взяли участь і студентки з Індії, Гани, Нігерії, а результат праці отримав рекорд Украни. До речі, у нас постійно відбуваються так звані «мистецькі лабораторії», де можна чогось навчитися. Попри те, що ми всі аматори, займаємося вивченням і дослідженням. А таке багатство вишитих технік, які ми маємо на Буковині, спонукає до творчості і пошуку чогось свого.

- Саме так і з’явилася ідея мікровишивки?

- Почалося моє захоплення мікровишивкою бажанням створювати подарунки для близьких людей, які б вони могли носити при собі. Найперша моя робота, вишита у мікротехніці, це була іконка, яку можна носити у блокноті, або у кишенці гаманця. На той час для мене вона дуже дрібненькою – 5 см на 7 см (сірникова коробка має 5х6. – Г.Я.). Але прикладом для мене завжди слугували роботи відомого майстра мікровишивки з Івано-Франківщини Валерія Малиновського.

- Але ж для такої роботи треба мати чудовий зір, або додаткові засоби збільшення…

- Розмір хрестика у мікротехніці близький до 1 міліметра, або й менше. Це одна точка на одне перехрестя ниток на домотканому полотні. Більшість вишивальниць використовують лупи. Але я наразі вишиваю без оптики, хоча розмір стібка у моїх роботах часто становить третину міліметра.

- Зазвичай, ваші роботи це що?

- Наразі я не маю певного вузького напряму. Але обираю те, що буду вишивати, залежно від того, для чого мені ця річ потрібна. Це прицільні речі – подарунки для моїх близьких. На сьогодні мені подобається робити гудзички. І – портрети. Маю започатковану серію видатних буковинців. До речі, перший портрет у мікротехніці був не маленький, а доволі великих розмірів. Його я вишивала для мого наукового керівника – як подарунок до його ювілею. Там було використано близько 20 відтінків сірого. А ця серія, яку започаткувала зараз – мікропортрети видатних буковинців. П’ять є готових, серед них портрети Антона Кохановського, Володимира Івасюка, Пауля Целана, Йосипа Ельгісера. Розроблено три схеми для майбутньої роботи. Ці портрети мають розмір 3 на 4 см.

- Як довго працюєте над одним портретом?

- Усе залежить від складності розробки схеми. Коли за основу береться стара чорно-біла фотографія, то близько місяця йде на підготовку ескіз. Та й сам процес вишивання не є швидким. Окрім того, вдень я присвячую цій роботі не більше 3-4 годин, бо ж маю основну роботу.

- Часто доводиться пороти?

- О, це така проблема. Іноді доводиться. Якщо розмір шва близько третини міліметра і тканини дуже делікатні, то це може бути навіть і зіпсована робота. Тому треба надзвичайно бути уважним і відповідальним – як у процесі роботи, так і під час підготовки створення нового виробу. Та, попри труднощі, які є у будь-якій роботі, вишивка для мене – величезне задоволення.