У Троїці народжуються крафтові сири

Відтоді з натуральної сировини виготовляє екологічно чисту та якісну продукцію.

Жінка переконана, що для приготуван­ня сиру надзвичайно важлива локація. «Ви їсте про­дукт і пробуєте на смак наше село, наші трави», – каже пані Мирослава.

Якість сиру безпосередньо залежить від молока. Ґаздиня знайшла господарство, де ко­рови доглянуті, перебувають на вільному випасі. Козяче молоко важко придбати, тож довелося завести власних тварин. У май­бутньому прагне розширити свою ферму.

«Мені подобається процес пошуку рецептів, люблю спо­стерігати, як сир зріє, змінює смак. Радію, що з кожним разом усе більше людей вибирають цей продукт. Уже сформувався перелік найпопулярніших видів сиру: Томм козячий, коров’ячий та козячо-коров’ячий, Драй Джек, качотта з лавандою, це­дрою, перцем, пажитником, халумі, сири з пліснявою та в олії. А ще – різні кульки за типом Белпер Кнолле», – розповідає ентузіастка.

Водночас вона випікає хліб на заквасках (пшеничний, жит­ній), традиційні вироби до свят – штолен, англійський кекс, брі­ош. Також пропонує пряні тра­ви, чаї та в’ялені овочі. Відтак до Троїці можна завітати на дегус­тацію чи майстер-клас.

Господиня охоче розповідає про процес творення сиру, різ­ницю між промисловим і реміс­ничим виробництвом. Усе ро­бить вручну: сир варить на вогні у мідному чані, пильно доглядає головки під час дозрівання. Тіс­то на хліб також вимішує вручну. Інгредієнти (цільнозернове бо­рошно, насіння, олію тощо) ви­користовує лише натуральні, бо куплені в таких же невеличких органічних хазяйствах. Сливи, горіхи, трави – з власного саду.

«Саме в цьому полягає уні­кальність і цінність продукції. Смак сиру неповторний, бо кожне пасовисько – інша мікро­флора, у кожного пекаря – своя закваска. Все – дуже індивіду­ально», – наголошує майстри­ня.

Минулий рік став для Мирос­лави особливим ще й тим, що пройшла навчальний курс про­грами «Зимова школа GESI» – розроблений для жінок-ферме­рок, молоді, людей із фізичними обмеженнями, ветеранів АТО, ВПО та ін. Студіювання додало впевненості у розвитку власної справи. Жінка дізналася, як на­писати бізнес-план, залучити інвестиції, організувати прода­жі.

Торік мало не залишила ро­боту, але допоміг карантин – почали приїжджати туристи. То був знак, що треба ризикнути й продовжувати.

У цієї прикарпатки не про­сто сироварня, а навчально-де­монстраційний центр. Тут готує молочний продукт спільно з гостями, детально пояснюючи свої дії. І коли люди бачать на­родження сиру, то більше його цінують.

Один із головних принципів Мирослави – відсутність будь-яких домішок та пастеризації молока. Вона використовує лише фермент – сироватку або йогурт.

Жінка мріє, щоб активніше розвивався локальний продукт, зростала кількість фермерів, котрі дбають про екологію та майбутнє наших дітей. Хоче, аби в кожному регіоні було щось своє, неповторне, унікальне.

«Раніше і припустити не мо­гла, що займатимусь чимось подібним. Але ризикнула. По­при численні перепони, пе­реконана: чиню правильно. Беручи в руки зрілу головку сиру чи розрізаючи хлібину, думаю: ну як можна оце все не творити?» – розмірковує енту­зіастка. І ось уже в новенькій сироварні горить вогнище, пі­дігріваючи мідний чан, приве­зений з Італії.

Для прикладу, із молока власних кізочок Мирослава варить сири Блю Шевр. Вони народилися у Франції, відріз­няються часом витримки, пліс­нявою та формою. Зріють, до речі, в обсипці з попелу.

Читайте також: Молочна ферма у... місті