«Стояв перед вибором, що обрати – спів чи кулінарію»

На ІV пісенному конкурсі “Пам’яті Мусліма Магомаєва”, медіапартнером якого є видання “Високий Замок”, ми щороку обираємо свого фаворита. І подарунком для “високозамківського” переможця є інтерв’ю у нашій газеті й на нашому сайті. Як визнав один із минулорічних наших обранців, “це трамплін у кар’єрі і велике щастя – отримати інтерв’ю у такій поважній газеті”. Цьогоріч спочатку я хотіла віддати цей бонус співакові з Азербайджану. Та коли довідалася, що випускник Київської національної музичної академії імені Петра Чайковського, тенор Євген Васюков уже другий рік поспіль брав участь у “сліпих” прослуховуваннях і все-таки вийшов на головну сцену конкурсу, віддала цей шанс йому.

Торік Євген Васюков також прой­шов відбірний тур, але до Трус­кавця так і не поїхав – цьому пе­решкодив коронавірус, який хлопець підхопив напередодні конкурсу. Цьо­го року Євген запитав у Наталії Кудря­шової (одна з організаторів конкурсу), чи потрібно знову брати участь у “слі­пих” прослуховуваннях. “Звісно, для всіх учасників умови однакові”, – від­повіла пані Наталія. І на “сліпому” про­слуховуванні члени журі дали Євгену Васюкову “зелене” світло на участь у конкурсі.

– Мене вразили не лише ваш чу­довий голос, а й впертість, з якою долаєте перешкоди. Як довго готу­валися до цьогорічного конкурсу?

– Пісню “Дивлюсь я на небо...”, яку співав Муслім Магомаєв і яка є обов’язковою у конкурсі, вивчив дуже давно. Це було ще тоді, коли я навчав­ся у музичному коледжі при універси­теті Бориса Грінченка. І вона є однією з моїх улюблених. А перед самим кон­курсом консультувався у відомої опер­ної співачки Ірини Даць.

– На жаль, на цьогорічному кон­курсі, окрім диплома дипломан­та, ви не отримали жодного з трьох призових місць. Чи сподівалися на такий результат?

– Так, я трохи засмучений, бо дуже сподівався, що одне з трьох перших місць обов’язково буде моїм. Але це для мене лише поштовх до нового старту. Буду готуватися цілий рік, і на­ступного року знову подаватиму свою кандидатуру. Звик наполегливо йти до перемоги і до своєї мети.

– Ви з дитинства гарно співали чи любов до пісні з’явилася вже у старшому віці?

– Мені здається, що я співав за­вжди (сміється. – Г. Я.). Але профе­сійно почав займатися з 14 років, коли мене помітив мій наставник у церкві. Він порадив мамі, щоб терміново від­дала мене вчитися вокалу. На той час я навчався у музичній школі по кла­су скрипки, але професійно співом не займався.

– Гра на скрипці вимагає щоден­них репетицій. Не заздрили одно­літкам, які у цей час ганяли м’яча на майданчику? Чи ви все встигали?

– Музика завжди була на першому місці, бо я нічого іншого не бачив. Моє дитинство минуло наче під домашнім арештом. Школа-дім-музична школа-дім... Батьки мене самого не випуска­ли гуляти, мій день був розписаний як по нотах. Скрипкою почав займатися з восьми років.

– Ваші батьки – музиканти?

– Ні. Мама викладає педіатрію у На­ціональному медичному університеті імені Богомольця, батька, на жаль, уже немає майже 10 років. Він був викла­дачем кібернетики в Університеті іме­ні Шевченка. Мій батько завжди був проти мого навчання у музичній школі, мріяв, щоб я був математиком. Але ма­тематика – не моє.

– Ви закінчили музичну академію 2017 року, але у театрі не працює­те. Може, викладаєте вокал підрос­таючому поколінню?

– Займаюся музичним аранжуван­ням. З дітьми працювати так і не на­вчився. Ще студентом на четвертому курсі проводив урок, діти його зірва­ли. Для мене це був стрес, мабуть, це не моє.

– У Трускавці ви розповідали, що не любите свого прізвища. Чому?

– Ненависть до мого прізвища мені “прищепила” перша вчителька. Вона не називала мене по імені, а за­мість прізвища Васюков казала про­сто – Вася. Діти це підхопили і драж­нили мене. Всі ми знаємо, що відчуває людина, коли на неї кажуть: “Ох ти ж Вася!”. Для мене це була страшенна травма, яку заклали ще у дитинстві. Кілька років тому я випадково зустрів першу вчительку. Вона мене впізна­ла. Але Євгеном не назвала, окликну­ла мене: “Ей, Вася!”. Не міг з нею спо­кійно говорити, лише відповів: “Я – не Вася, мене звати Євген Олександро­вич!”.

– Знаю, що маєте “смачне” хобі, бо частували учасників конкурсу бастурмою, яку самі приготували...

– У мене був навіть такий період, коли задумувався, ким стати – співа­ком чи кухарем. Але вибрав музику, бо мама мене налякала, що, вступаючи на кулінарію, треба складати іспит з хі­мії. Це мене і зупинило, вибрав музи­ку. Але любов до кулінарії мені не раз вже у житті знадобилася. До прикла­ду, під час навчання у музичній акаде­мії я з іншими студентами потрапив на стажування до Італії. Жили ми у гурто­житку одного з навчальних закладів. А я готував для нашої групи обіди.

– Як давно навчилися готувати?

– Приблизно років у 10-12. Робив шарлотку. Взяв мамину книжку з ре­цептами і почав готувати. Люблю готу­вати і м’ясні страви, і солодку випічку. Можу і тортик спекти, але наразі цього не роблю через зайву вагу (сміється. – Г. Я.). Мені заважає зайва вага, вкотре намагаюся схуднути, ходжу у спорт­зал. Я ж колись був дуже худеньким – шкіра і кості, але з третього класу по­чав набирати вагу.

– Дівчина у вас є?

– Колись була, але ми, як то кажуть, не зійшлися характерами.

Читайте також: «Як тільки чуємо спів, вже з перших нот знаємо, чим то закінчиться»