Передплатити Підтримати

Термали унікальні, але – не лікувальні

Про плюси і мінуси відпочинку в угорському Мішкольці


Фото автора

В Угорщині я побувала кілька разів. У Будапешт не можна не закохатися, але найбільшою моєю любов’ю є Гайдусобосло.

Під час цієї поїздки піс­ля того, як два дні «по­парилися» у гайдусо­бослівських термах, вирішили побачити щось цікавеньке у найближчих околицях. І поїха­ли у Мішкольц, який славиться своїми термалами та іншими туристичними «родзинками».

Мішкольц входить у п’ятірку найбільших міст Угорщини за чисельністю населення (близь­ко 168 тисяч осіб). «За плечи­ма» у мішкольців — понад тися­ча років, протягом яких місто спалювали, грабували і руй­нували. І тепер, коли дивишся на архітектурні споруди цьо­го містечка, залишається дивуватися з людського терпін­ня і працьовитості. Дивуєшся, як вдається мішкольцям збері­гати у первозданному вигляді природне оточення міста.

У Мішкольці — унікальний клімат: взимку температура не падає нижче 3-х градусів, а влітку тримається близько + 25. Літня погода тут встанов­люється вже у квітні і «трима­ється» до кінця жовтня. Ми, власне, «впіймали» шматочок літа наприкінці жовтня. Хоча туристи не дотримуються тем­пературного графіка — у Міш­кольц їдуть протягом усього року. У цьому містечку, як і у природи, не буває поганої по­годи!

До міста «приліпилося» ку­рортне містечко Мішкольц-Та­польца. Воно славиться екс­клюзивними копальнями, що «загубилися» у гірських гро­тах, вимитих за минулі тися­чоліття термальними водами. Вони лікують не лише чимало захворювань, а й дарують за­ряд бадьорості та здоров’я. Ще одним плюсом відпочинку у Мішкольці є перебування тут родин з дітьми. Бо у Гайдусо­босло у термали дітей, молод­ших за 14 років, не впускають.

Плюсом відпочинку у Мішкольці є перебування тут родин з дітьми. Бо у Гайдусобосло у термали дітей, молодших за 14 років, не впускають. Фото автора

Наша подорож містом, як і годиться, почалася з «екскурсійки». Можливо, мені б хотілося більше розпові­сти про містечко, але наш угор­ський гід не лише погано роз­мовляв російською, а й нецікаво розповідав про пам’ятки архі­тектури. Та найголовніше нам таки вдалося побачити. Насам­перед це так звані висячі сади.

Мені здавалося, що дерева у «висячих садах» мали б тяг­нутися корінням до неба. На­справді, під деревами утво­рилася прірва, і складається враження, що корінь ось-ось впаде на водоспад. Ростуть ці сади біля підніжжя старовин­ного замку-готелю, збудова­ного у стилі неоренесанс, на березі мальовничого озера Хамори у парку Ліллафюред. Саме тут і розбиті скелеві тера­си, які у народі називають «ви­сячими садами». Сад прикра­шають мальовничі алеї, кам’яні сходи і неймовірної краси квіт­кові клумби. Уся ця краса — на території національного пар­ку Бюкк.

А під парком — пече­ра «Анна». Відвідати парк Ліллафюред з гідом мож­на безоплатно. Але, зізнаюся, таких парків в Україні, зокре­ма на Закарпатті, де з верхівки гори бере початок водоспад і ростуть «догори дригом» дере­ва, — чимало. Тому ця картинка не особливо вразила.

Печера «Анна» утворилася у травертині — білому італійсько­му вапняку. Такі печери — яви­ще рідкісне і, як правило, недо­ступне для звичайних туристів. На вході тут висить замок, по­трапити всередину можна лише зі спеціальним екскур­соводом, бо турист може загу­битися. Лабіринт затягує у свої тенета, і вихід з нього знайти може лише спеціаліст.

Печеру «Анна» відкрили 1833 року. У ХХ столітті пече­ру використовували як церкву і прихисток.

Ця печера зберігає пам’ять про флору останніх тисячоліть. Стіни і підлога вкриті закам’янілими залишками листя, трави, галуззя дерев і навіть відбитків лап тварин. У печері знайшли 28 видів летючих ми­шей.

Загальна довжина печери «Анна» 568 метрів, 200 з яких «розчистили», і їх можна відві­дати. Щоправда, ми пройшли з екскурсоводом не більше 100 метрів.

Лише лікувальним профілем місто з тисячолітньою історією не обмежується. У Мішкольці збереглася старовинна форте­ця. Місто багате на церкви. Ми потрапили у храм Святої Трій­ці, в якому є унікальний баро­ковий позолочений іконостас заввишки 16 метрів! 84 ікони (з 88-ми) цього іконостаса на­писав австрійський художник Антон Кушельмейстер.

Ну, а далі нас чекало те, за­ради чого ми поїхали у Мішкольц, — відомі тер­мальні води цього регіону. І це не просто «термали», які нам сподобалися у Гайдусобосло, а атракція з водяними печерами, що залишила двояке враження. Дехто з нашої групи щиро за­хоплювався, однак були й такі, кому не особливо припали до душі терми у Мішкольці. До та­ких належу і я.

На перший погляд склада­ється враження, що потрапля­єш у казку. Тепла приємна во­дичка з підсвіткою, таємничі гроти з переходами, водні ма­сажі. Але температура води у басейнах близько 30 гра­дусів, тож довго тут не поси­диш. Вміст мінеральних солей — низький, тому в купальнях можна проводити багато часу, але тоді «час» доведеться до­куповувати. За 2,5 години треба викласти 3000 форин­тів (240 грн), далі вмикаєть­ся лічильник. Для порівняння: у Гайдусобосло 2800 форинтів за цілий день!

Ходити печерами цікаво про­тягом перших 15 хвилин, а далі не знаєш, чим себе зайняти. А якщо зайти у басейн всереди­ні печери, там довго не побу­деш, бо заважає ехо. А туристи — народ веселий. Тож один пе­рекрикує іншого, ехо усе це по­вторює. Створюється враження галасливого ринку чи вулика, у якому все гуде. Вуха закладає, і хочеться якомога швидше звід­ти вийти.

Ми попливли в іншу пече­ру, а там — напівтемрява. По­трапляєш ніби на безлюдний острів, де «щойно побували пі­рати»: усе розграбували, по­вбивали народ, і лише сови «стогнуть», як продовжувачі тої ненависної темряви. Від тако­го гнітючого видовища хочеть­ся якомога швидше вийти на повітря і забути про все, що тут побачив.

І окремо про воду. Я так ро­зумію, що вона мала б бути насичена корисними мінера­лами, а не «віддавати» хлор­кою. І знову хочеться порівняти з термалами у Гайдусобосло, де вода гаряча і, починаючи від сірководню, аж віддає усі­ма елементами таблиці Менде­лєєва.

Тож з Мішкольца захотілося якомога швидше повернутися у Гайдусобосло, щоб занури­тися у теплу водичку справжніх термальних вод.

Читайте також: Сандомир — музей просто неба, що розлігся на семи пагорбах

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фір­мі «Карпатія-Галич-тур» за ор­ганізацію подорожі.