Передплатити Підтримати

Сандомир – музей просто неба, що розлігся на семи пагорбах

Про маршрут вихідного дня - «Малий Рим» і легенди шляхетних замків


У Сандомирі - затишно і тихо. Фото автора

Ще два роки тому для львів’янина поїхати до Польщі прирівнювалося до буденної справи. Купив квиток на поїзд Інтерсіті, і за якихось дві години вже спацеруєш Перемишлем, смакуєш у затишному ресторанчику улюбленим «журеком», а за кілька годин спокійно повертаєшся до Львова. Інша річ, коли хотілося поїхати машиною, от тоді вже збирав страх. Бо про ті кілометрові черги на кордоні ходили легенди, які народ переповідав з уст в уста, і було зовсім не до сміху.

А потім прийшла пандемія, кордони «закрили», і про цікаві подорожі до Польщі нагадували хіба що «старі фотографії». Тож коли мене запросили у цікавий тур «Маленький Рим» з відпочинком у Сандомирі, що у Свєнтокшицькому воєводстві, дала згоду, хоча знову збирав мене страх отих довжелезних черг.

До кордону у Шегинях ми дісталися за неповну годину і… відразу ж перед нашим бусом відкрили ворота. Ось про таке можна було колись лише мріяти! Нам швидко перевірили документи і за кілька хвилин ми вже були на польській митниці. Дівчина, яка перевіряла паспорти, запитала мету нашої поїздки. Коли почула, що їдемо до Сандомира святкувати День незалежності Польщі, розквітла в усмішці. (Для тих, хто планує найближчим часом перетинати кордон з Польщею, скажу, що перевіряють наявність ковід-сертифікату. ПЛР-тесту здавати не треба).

Замок у Ланьцуті. Фото автора

Першим пунктом нашої екскурсії був замок у Ланьцуті. Розкіш замку Любомирських, яку так бережно пильнують поляки, вражає. Тут не лише є на що подивитися туристам — знані режисери знімали свої шедевральні фільми про життя аристократів, як-от, Єжи Гоффман. Його стрічка «Прокажена» за романом Гелени Мнішек розповіла про трагічну історію кохання аристократа Вальдемара Міхіровського та бідної дівчини Стефанії, що розгорталася у стінах цього замку.

Замок був збудований у першій половині ХVІІ століття за наказом польського князя Станіслава Любомирського. Князь хотів, щоб замок був оборонною фортецею, тож мав бути дуже добротним і невеликих розмірів. Через століття — у другій половині ХVІІІ століття — інший власник замку, якого також звали Станіслав Любомирський, разом із дружиною Ізабеллою (з дому Чорторийських) доповнили замок рідкісними предметами мистецтва і перетворили надійну фортецю на розкішний палацовий комплекс. Незабаром навколо будівлі виріс ландшафтний парк з рівними доріжками, алеями і павільйонами.

Після смерті чоловіка княгиня Ізабелла Чорторийська продовжила прикрашати фамільну резиденцію, в якій з’явився замковий театр. У замок з’їжджалося панство Речі Посполитої. Внук княгині, Альфред Потоцький, спочатку дбав про успадкований замок, але з другої половини ХІХ століття більше жив у Відні і Львові, тому Ланьцут потроху занепадав.

На початку ХХ століття, коли замок перейшов у власність подружжя Романа Потоцького і Ельжбети Радзівіл, відбулася його остання перебудова. У замок провели усі досягнення тогочасної цивілізації — електрику, водовід, опалення, телефонний зв’язок.
Під час Другої світової війни у Ланьцутському замку був штаб вермахту. Там з дозволу господарів замку жили німецькі офіцери.

Попри те, що Польща сильно постраждала під час війни, на замок у Ланьцуті не впала жодна бомба, а німецькі офіцери настільки бережно ставилися до перлини мистецтва, що не завдали шкоди жодній кімнаті. Потоцькі більше не повернулися у родинний маєток, і Ланьцутський замок націоналізувала польська влада.

Відразу після закінчення Другої світової війни в замку відкрили музей. Граф Потоцький встиг (не без допомоги німців) вивезти зі свого маєтку понад 600 величезних ящиків з творами мистецтва, посудом та іншим аристократичним реманентом. Після відкриття музею, він передав частину своїх колекцій Польщі з умовою, що вони будуть розміщені в рідному замку. Важко уявити, що було б, якби всі ці багатства потрапили в руки «східних варварів» (так граф називав радянських солдатів).

Як і в кожному замку, у цьому також є свої привиди. За легендою, замковими залами одночасно ходять кілька привидів. Один з них — знаменитий авантюрист «Дьябел» (чорт) Стадницький, який начебто краде людей навіть тепер — за стільки років після своєї смерті. Два інші привиди — Ельжбета Любомирська та її донька Юлія. Перша була закохана у Станіслава Понятовського, однак батько видав її заміж за більш достойнішого — Станіслава Любомирського. Доля злобно пожартувала над батьком Ельжбети: Понятовський незабаром став королем Речі Посполитої. Ельжбета до останнього подиху кохала Понятовського, а тому після смерті продовжує блукати залами замку у шикарній бірюзовій сукні. Її донька Юлія вийшла заміж за Яна Потоцького, однак так і не змогла покохати його. Натомість закохалася в Євстахія Сангужця. Тягар невзаємного кохання підірвав здоров’я Юлії, і вона померла молодою. Кажуть, привид сідає у замку за письмовий стіл, бере у руки перо і пише листи своєму коханому…

Понад 650 років має Опатовська брама - єдині міські ворота, які збереглися до наших днів. Фото автора

А далі наш бусик взяв курс на Сандомир, де ми зупинилися у відпочинковій резиденції Рod pieprzowkami (під горшинами перцю. — Г. Я.). Господиня закладу пані Марта попередила, щоб довго не затримувалися у номерах, бо за годину прийде багато гостей святкувати День незалежності Польщі, і українські туристи також запрошені на забаву. Це був для нас приємний бонус, бо, окрім королівської вечері, на нас чекали ще й танці.

Була вражена, як вміють «бавитися» поляки. Насамперед, сподобалося, що не було компаній суто чоловічих чи, навпаки, «дєвішніків». До ресторану прийшли не в джинсах і кросівках, а в елегантних брюках і сукнях чоловіки з жінками, що додало залу урочистої атмосфери. Правда, «живої» музики не було, натомість диск-жокей «крутив» такі знайомі танцювальні мелодії у стилі «Дискотека 80-х», що не хотілося пропустити жодного танцю. Директор турфірми «Карпатія-Галич-тур» Теодозія Микитка внесла у забаву у свою «родзинку»: організувала спочатку танець з хустинкою, а потім танець з мітлою (віника просто не знайшлося. — Г. Я.). Полякам це настільки сподобалося, що просили пані Теодозію провести ще бодай один танцювальний конкурс, де б треба було «викупляти фанти». Це була насправді «забава аж до рання», бо тривала до 3-ї ночі, і народ зовсім не хотів розходитися.

На початку репортажу я написала, що Сандомир — «маленький Рим». Це його так називають місцеві жителі, бо місто розляглося на семи пагорбах.

У Сандомирі майже нема сучасних будівель. Усе старовинне. Наче музей просто неба. Величні костели з пузатими вежами, замість асфальту бруківка… У містечку, де за документами живуть 24 тисячі осіб (насправді, за словами гіда, кількість населення значно менша. — Г. Я.), досі збереглося 120 пам’яток архітектури різних епох!

Колись тут вирувало політичне і громадське життя — місто було резиденцією королів. Сюди приїжджали високоповажні особи зі своїм почтом. А тепер у Сандомирі панують спокій і тиша.

Попри таку велику кількість пам’яток архітектури, ще донедавна туристи обходили місто десятою дорогою. Але після того, як 2008 року в Сандомирі почали знімати найпопулярніший у Польщі детективний серіал «Отець Матеуш» — про священника, який розгадує найзаплутаніші ребуси скоєних злочинів, кількість туристів з інших міст Польщі та сусідніх країн зросла у рази. Але у порівнянні з гамірним Краковом Сандомир і далі більше нагадує тиху гавань, аніж туристичну мекку. Попри те, що місто можна пройти за якихось дві-три години, щоб почути історію кожної зі 120 пам’яток архітектури, і тижня буде замало. Останніми роками Сандомир дедалі більше відомий також як всесвітня столиця смугастого кременю. Як з’ясувалося, Сандомирщина — єдиний на Земній кулі район, де є родовище смугастого кременю. Його вважають каменем оптимізму, який діє як ментальний якір, потрібний кожній людині. Цей камінь уже став, поряд із бурштином, національним ювелірним каменем Польщі. Кременем колись, за словами гіда, латали діри на місцевих польових дорогах, а тепер він став каменем, яким прикрашають себе королеви і зірки світового шоу-бізнесу…

Якщо ви спланували собі дводенний маршрут на вихідні, повертаючись до кордону, не оминайте замок у Красічині, що за 10 кілометрів від Перемишля. Не буду розповідати про красу цього замку, який після руйнації відбудовували 50 років (але ж таки відбудували! — Г. Я.), бо таку красу треба бачити на власні очі. Але не можу не згадати про те, що у ХІХ столітті замок став власністю львівського князя Леона Сапєги, який відродив колишню красу будівлі, що стала на наступні кілька десятиліть фамільною резиденцією цього роду. Сапєги серйозно ставилися до стану свого маєтку: окрім того, що дбали про будівлю, ще й обладнали паркову зону. На жаль, ремонт Красічинського замку перервала Перша світова війна. Лише через два роки розпочали відновлювальні роботи, але знову завадила війна.

Група львівських туристів у Красічинському замку. Фото автора

У 60-х роках минулого століття влада Польщі прийняла рішення про реконструкцію Красічинського замку. Грандіозне будівництво тривало аж до 2010 року. Зараз у замку працює музейний палацово-парковий комплекс.

Ну і, звісно, як і у кожному замку, у Красічинському також є свій привид. Красічинська Біла Панна — привид 16-річної Зосі Сапєги. Вона була улюбленою донькою князя Леона. Ще у дитинстві Зося познайомилася і товаришувала зі Стасем — хлопчиком з бідної родини. Дитяча дружба переросла у взаємні почуття. Князь Леон не міг потурати навіть найулюбленішій донечці і відіслав Стася разом з його мамою з Красічина. Зосю обдурили. Дівчині сказали, що її Стась самовільно поїхав в Італію, щоб навчатися в університеті. Натомість княжну почали готувати до весілля з підстаркуватим аристократом. Перед самим вінчанням Зося попросила у мами дозволу помолитися у капличці. Дорогою до каплиці згорьована дівчина несподівано вистрибнула на стіну і полетіла долу прямісінько у центр подвір’я. Відтоді Біла Панна вночі блукає Красічинським замком і шукає свого коханого.
Щоб не зустрітися з Білою Панною, ми вирішили якомога швидше покинути Красічин і поїхали у бік кордону. Попереду була дорога додому…

Читайте також: «Планувала квартиру здавати туристам, але сама захотіла тут жити«

Редакція «Високого Замку» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подорожі.