«Шкіра на колінах була здерта до крові»

«Він з’явився нізвідки і буквально збив мене з ніг», — розповіла журналісту «ВЗ» Юлія. Дівчина працює офіціанткою у кафе. Близько 12-ї години ночі виходила з роботи. Перед входом на неї чекало таксі. «Ні я його, самокатника, не бачила, ні він мене. Я впала. Самокат полетів на мене…».

— Мені пощастило, що само­катник на мене не впав, — розпо­віла Юля. — Спочатку й не зрозу­міла, що сталося. Він запитав мене, чи все добре? Я відповіла, що так. Навіть не встигла його роздивитися. Хлопцю на вигляд було років 20. Як це могло ста­тися? Вулиця була досить освіт­леною. Та я добряче проїхалася по тротуару…

Зранку вже зрозуміла, що не можу встати. У мене коліна роз­биті. На ногах були не синці, а рани — такі, як опіки. Шкіра була ніби протерта.

— У таких випадках, оче­видно, треба телефонувати у патрульну поліцію…

— Мабуть, треба було. Але з ким не буває… Я людина не скандальна. Впала, то впала.

— Тобто на роботу ви не пішли?

— Я наступного дня прийшла на роботу, але мене відпустили. Ще дали чотири вихідних. Колі­на жахливо болять. До лікаря я не зверталась. Купила мазь, пе­ребинтовую…

Я поспілкувалася з Володи­миром Прокопівим, який уже два роки використовує самокат як основний засіб для пересу­вання містом.

— Звісно, шкода, що самока­ти не врегульовані законодавчо, — каже Володимир. — Але вели­ке значення має те, коли ти їз­диш на власному транспорті, а не на орендованому. Людина, яка віддає понад 15 тисяч грн за самокат, буде їхати на ньому з розумом. Буде старатися його не пошкодити, не потрапити в якусь халепу… Не буде намага­тися його позбутися у випадку ДТП. А людина, яка заплатила 20 грн за оренду самоката на 10 хвилин, може його «угробити», і почувається безкарною.

— Мені як людині, яка корис­тується самокатом не для роз­ваги, а для пересування міс­том, не подобається те, що відбувається з орендою само­катів, — веде далі Володимир. — З'являється негативне став­лення у суспільства не до по­рушників-самокатників, а до самокатів як до явища. У соцме­режах багато негативних думок на кшталт «узагалі заборони­ти самокати!» або «ввести різні обмеження». Хочеться, щоб за­конодавці не піддалися таким негативним настроям… Влас­ні самокати, до речі, мають се­рійний номер, і їх легко можна контролювати. Було би добре, якби самокат мала право орен­дувати лише повнолітня люди­на. Дуже часто бачу, що само­кати орендують діти, для яких цей транспорт завеликий, не­безпечний. Вони не можуть на­віть відповідати за свої вчинки під час їзди.

Як на мене, людина на само­каті мала би мати водійське по­свідчення (будь-яку категорію). Це було б гарантією того, що вона знає правила дорожнього руху. Сусідня Польща, до при­кладу, вже кілька разів змінюва­ла законодавство щодо самока­тів (з часу, коли вони з’явилися, і тепер, коли є певний досвід). Там самокат прирівнюється до велосипеда. Їм у першу чер­гу дозволяють використовува­ти велодоріжки. За відсутнос­ті велодоріжок їм дозволяють використовувати узбіччя доро­ги. Плюс вони мають право ви­їжджати на тротуари, але тоді у них лімітована швидкість (са­мокат має рухатись не швидше, ніж пішохід). Мені би хотілося, аби самокат мав право рухати­ся по пішохідних зонах (троту­арах). Бо якщо відсутня вело­доріжка, а дорога закоркована автомобілями, то рухатися до­рогою може бути небезпечно.

Днями під час чергової по­їздки на самокаті у центр міста довелося спішитися, оскільки було людно і їхати було немож­ливо. Мене здивували кілька людей на прокатних самокатах, які намагалися їхати через на­товп і, більше того, ще й активно сигналили дзвінком… Вважаю, людина на самокаті (чи вело­сипеді), рухаючись тротуаром, парком чи іншою пішохідною зоною, має усвідомлювати, що вона на території пішоходів, і саме вони мають пріоритет. Як показує мій дворічний досвід, люди на тротурах, коли помі­чають, що йдеш позаду них з самокатом, майже завжди самі поступаються дорогою, даю­чи можливість їх випередити й продовжити рух.

А тим часом…

Львівські патрульні роз­шукали 3-річного хлопчика, який на самокаті від’їхав від мами майже на 2 кіломе­три. Близько 21-ї години до патрульних 4-го батальйону підбігла громадянка і сказа­ла, що вони вже годину на­магаються безрезультатно знайти сина знайомої.

Інспектори під’їхали до матері. Та була у розпачі. Жінка розповіла, що, відвер­нувшись на мить, втратила з поля зору сина. 3-річний Ві­талій поїхав на самокаті з ди­тячого майданчика на вулиці Сихівській у невідомому на­прямку. Орієнтування пере­дали усім сихівським екіпа­жам. І за лічені хвилини один з екіпажів виявив хлопчика на вулиці Вернадського, що майже за два кілометри від місця «втечі».