«До Лесиного ювілею художники готувалися цілий рік»

Виставка «Своїм життям до себе дорівнятись» — мистецький проєкт, що об’єднав відомих львівських художників. Ще задовго до відкриття відомий художник, ініціатор виставки Орест Скоп, розповідав, що ця виставка буде тематичною. Близько десятка художників представили свої роботи, а готувалися до виставки цілий рік: художники спеціально написали картини, присвячені Лесі Українці та її творчості.

— Це не така виставка, як іноді буває: зателефонували, люди принесли робо­ти, які мали, і повісили, — розповів журна­лістці «ВЗ» організатор виставки Орест Скоп. — До Лесиного ювілею наші худож­ники готувалися цілий рік. Кожен мав пев­ні теми. До прикладу, при вході робо­та Олександра Крохмалюка «Маленька Леся», а поруч — батьки. З іншого боку — моя робота, триптих. Леся Українка їзди­ла Україною і записувала кобзарів на вал­ки (тоді було винайдено грамофон). Леся ті валки передавала Філарету Колессі, а він записи з тих валків «розшифровував» і видавав народні пісні українською мовою, тоді забороненою…

У творчому портфелі Ореста Скопа — великий музейний досвід. Художник ко­лись оформляв музей Лесі Українки у Києві. Він запропонував зробити компо­зицію на банерній сітці, яку встановили посеред залу. Це кімната Лесі Українки у Києві. Пан Орест знав і про ту штору, і про лист до матері, який написала Леся. По­заду письменниці — чорна штора. Їй за­бороняли виходити на світло, і ця штора відділяла Лесю Українку від сонячних про­менів. Це був період, коли Леся Українка повернулася з Єгипту до Києва, а згодом поїхала у Кутаїсі, де за дуже короткий час написала «Лісову пісню». На банері є лист письменниці до матері про те, що вона здавна мріяла написати «Лісову пісню».

— Я зробив цей банер, — каже Орест Скоп, — а Петро Сипняк намалював Ма­вок, яких повісили за банером. Так вигля­дає, ніби ті Мавки привиджуються за чор­ною сіткою. А Михайло Демцю намалював зустріч Лесі Українки з Іваном Франком, що відбулася у Карпатах. Поруч — робо­ти подружжя Буряків «Зачарований ліс» та «Леся Українка».

— Кожен художник зробив те, що я про­сив, — продовжує пан Орест. — Хлопці від­гукнулися і творчо підійшли до теми свят­кування 150-ліття від дня народження Лесі Українки. Тому ця виставка вийшла не хаотична, а зорганізована.

Пан Орест уже відтепер виношує мрію відзначення іншого ювілею. Наступного року — 150 років від дня народження зна­менитої співачки Соломії Крушельниць­кої. «Вже зараз з Петром Сипняком та ін­шими хлопцями починаємо готувати нову виставку, — каже пан Скоп. — Бо такі речі за день-два чи навіть за місяць зробити не­можливо».

У виставковому залі представлено та­кож твори відомої художниці Карафи Кор­бут, яка зробила ілюстрації до «Лісової пісні» та інших відомих творів Лесі Україн­ки. Ці ілюстрації (з власної колекції) на ви­ставці представив Степан Давимука.

Інший зал Палацу заповнений картина­ми тернопільського художника Богдана Ткачика. Поки шанувальники мистецтва оглядали роботи, почула, як один пан ка­зав іншому: «Та за такі роботи, як у Ткачи­ка, треба давати Шевченківську премію».

— Це виставка усього мого життя, але я представив лише десяту частину того, що написав, — каже пан Богдан. — Тут 100 вибраних творів різних років, але приурочена виставка до Шевченківських днів.