«Моя мати – тиран! А всім розповідає, яка бідна і нещасна»

«У кожній другій українській родині, яка перебуває у складних життєвих обставинах, є прояви домашнього насильства», — заявила міністр соціальної політики Марина Лазебна. За її словами, насильство щодо жінок та дівчат негативно впливає на їхнє репродуктивне здоров’я, через що в країні, яка і так має не дуже добру демографію, падає рівень народжуваності, збільшується кількість новонароджених дітей з вадами здоров’я.

«За період пандемії ми по­бачили зростання рівня до­машнього насильства. 15 тисяч дітей мали ризик вилу­чення від батьків. Ковід без­жалісно змінив життя людей. З’явилися додаткові факто­ри, які провокують домаш­нє насильство: вимушене пе­ребування вдома, ізоляція, втрата доходів, роботи, со­ціальних контактів — все це збільшує стрес і напругу у родинах. Сплеск домашньо­го насильства зріс за цей рік на 66%. З них 86% - звернен­ня від жінок, 12% - від чоло­віків, 2% - це діти. Зросли звернення і від людей з інвалідністю», — каже Марина Лазебна.

За її словами, домашнє на­сильство вчиняється неза­лежно від соціального статусу родини, релігійних переко­нань і навіть етнічного похо­дження. Водночас більшість випадків домашнього насиль­ства, що відбувається у роди­нах, не зареєстровані, тому значна частина інформації про вчинення насильства за­лишається прихованою.

Волонтерка з Чернівців Марта Левченко розмістила у соцмережі фотографію жін­ки з хлопчиком років деся­ти. «До нас у Центр потрапи­ла матуся з хлопчиком, вони голі і босі, хлопчик взага­лі у дівчачих лосинах. Речей таких розмірів у нас немає. Вони дуже багато пережили, втекли з Львівщини від до­машнього насилля. Потрібні одяг та взуття, все, від білиз­ни до куртки…».

Я знайшла телефон жінки, що була на фотографії. Пані Вікторія чотирнадцять років жила зі своїм співмешканцем у селі Хоросні Пустомитівсько­го району, що на Львівщині. З цим чоловіком у 42-річної жін­ки двоє спільних дітей: 12-річна Софія та 9-річний Ігор. Ще двоє дітей — 24-річний Владислав та 20-річна Діана — від попередніх чоловіків. Жінка стверджує, що декілька років потерпала від чоловіка-тирана. Він її бив, на­віть душив. А одного разу ніж встромив їй у ногу.

«Я працювала на «Фуджі­курі», — розповідає пані Вікто­рія. — У березні звільнилась. Чоловік мені руку перебив. А на виробництві потрібна швидкість. Міг арматурою бити по ногах. Не раз у гру­ди бив кулаками… Коли була вагітною молодшим сином, сильно побив. Дитина має розумову відсталість.

Я неодноразово зверта­лась у поліцію. Писала заяви. Правоохоронці сміялися: «Ви така крупна жінка, ви йому здачі не можете дати?». Коли востаннє зверталася у полі­цію, то суд виніс штраф мені, а не йому, — 800 грн. Я трима­ла перед собою сокиру, щоб він мене не бив. Вони склали протокол, що я вчиняла над дітьми насильство".

Пані Вікторія розпові­ла, що її позбавили батьків­ських прав на двох старших дітей, бо не виконувала на­лежним чином своїх батьків­ських обов’язків. У подробиці вдається неохоче. Каже, но­вий чоловік не дозволяв, аби старші діти жили з ними.

Вдалося мені поспілкува­тися зі старшим сином пані Вікторії — Владиславом. Він зараз живе і навчається у Києві, майбутній журналіст. Ось що розповів про маму: «У дитинстві від неї теж потер­пав… Як і моя сестра — Діана. Вона у 9 років утекла з дому, бо мама її сильно відлупила. Сестра потрапила до спор­тивного інтернату. Моя мати — тиран! Соціальні служби в курсі, яка там ситуація. Вони то забирають дітей у батьків, то знову їх віддають. (Йдеть­ся про молодших — Софію та Ігоря. — Авт.). Вона всім роз­повідає, яка бідна і нещас­на. Я з психотерапевтом за­ймався років чотири. Мав суїцидальні думки».

«Кому зараз потрібна до­помога?» — запитую Влада. «Насамперед дітям. Треба го­ворити про домашнє насил­ля з боку обох батьків. Вона мене у дитинстві по-звірячому била, травмувала мені грудну клітку. Ми жили тоді у Львові. Але вона квартиру продала і втекла. Мені, шестирічній ди­тині, з хворою бабусею дове­лося жити у підвалі. Я пляшки збирав, макулатуру. З базару намагався овочі-фрукти крас­ти, носив їх бабусі… Бабуся оформила мене в інтернат. Але два роки я жив у родині знайомих бабусі. Вони навчи­ли мене читати і писати. Зго­дом повернувся в інтернат, бо вони не мали фінансової мож­ливості мене утримувати. У мене був єдиний шанс на нор­мальне життя — позбавити її батьківських прав (батька хло­пець не знає. — Авт.).

А те, що її співмешканець у ногу їй ніж запхав, це прав­да, — веде далі Владислав. — Коли я вчився у 6-му класі, вони забрали мене на Різд­во. Відібрали у мене всі гро­ші, які я наколядував. Тоді це все сталося. Декілька років тому їй пропонували забра­ти молодших дітей і їхати до реабілітаційного центру, але вона відмовилась. Я вважаю, що соціальні служби не розі­бралися у цій ситуації. Якщо діти досі біля такої тиранки і тирана…".

Нещодавно громадські ак­тивісти вийшли до Львівської мерії, аби привернути увагу чиновників та суспільства до проблем домашнього насил­ля. За їхніми словами, місце­ва влада Львова досі не до­помогла вирішити питання з приміщенням, де жертви могли б тимчасово перебувати.

Один з активістів, пан Антон, розповів журналіс­ту «ВЗ»: «Коли ми проводили акцію, до нас підійшла жінка, яка запевнила, що вже є куди звернутись жертвам домаш­нього насилля. Начебто та­кий заклад відкрився у міс­ті 26 жовтня. Але ніхто не чув про це…».

У мерії підтвердили, що у Львові справді існує такий заклад, але його адресу не розголошують. Директорка притулку Етері Пасека роз­повіла журналісту «ВЗ», що спочатку жінок, які потерпа­ють від домашнього насилля, привозять до кризового цен­тру. «У нас є мобільна брига­да, яка може приїхати і забра­ти жінку, можна і з дітьми. У кризовому центрі вона під на­глядом спеціалістів перебуває десять днів (тут облаштовано десять місць). Там проходить медичне обстеження. Їй нада­ють психологічну та юридич­ну консультацію. Далі її скеро­вують до притулку. У притулку є двадцять місць, — каже пані Етері. — Можемо підшукати їй роботу, співпрацюємо із Цен­тром зайнятості. Перебува­ти у притулку можна не довше ніж шість місяців. Будинок — двоповерховий, є кухня. У нас була жінка з чотирма дітьми, яка на третій день виріши­ла повернутися до чоловіка-кривдника. Якщо хтось потре­бує допомоги та підтримки, може телефонувати на гарячу лінію кризового центру 0800 307 305».