Таміла Алексанян: "Не мати грамотних епідеміологів – безумство! Попри спалахи хвороб, не виключені бактеріологічні війни"

Про війну з ковідом на передовій кореспонденту «ВЗ» розповідає завідувач четвертого діагностичного відділення Львівської обласної клінічної інфекційної лікарні Таміла Алексанян.

— Таміло Іванівно, у вас великий досвід роботи в інфекційній лікарні.

За ці роки, що працюєте, такої епідситуації не було?

— Такого не було. Були епідемії холери. Перша епідемія холери була, коли я ще навчалася в інституті, у 70-ті роки. Епідемія поширилася тоді у республіках Радянського Союзу, у нас — у Херсонській, Миколаївській та Одеській областях. Проте епідемію успішно локалізували. Коли вже працювала, у 1993 році, були завізні випадки холери на півдні України, у літній період. Знову таки — Миколаївська, Херсонська і частково Одеська області. На Львівщині був завізний випадок у Золочівському районі. Один пацієнт тоді помер. Епідеміологічна служба була потужною: за короткий термін вдалося локалізувати цей спалах. У 2009 році була епідемія грипу H1N1, були тяжкі пневмонії, тяжкі перебіги хвороби, але порівняти з тим, що зараз, не можна…

— Як готувалися до цієї епідемії?

— Лікарня завжди готова до спалахів, завжди мали захисний одяг, проводили навчання для медиків. Коли пішли перші повідомлення про COVID-19, ми вже чекали, що рано чи пізно такі пацієнти у нас з’являться. Хоча зараз вже є розуміння, що напевно такі пацієнти у нас були і раніше, тому що були незрозумілі важкі пневмонії, які не піддавалися стандартному лікуванню. Таких пацієнтів переводили у Центр легеневого здоров’я. Це було наприкінці січня — на початку лютого.

У лютому були у повній готовності до того, що такі пацієнти поступатимуть до нас у лікарню. Так і сталося. Спочатку це були люди, які прибули з Китаю, потім — з Європи. Часто був транзит з Китаю через Європу.

Коли широкого розголосу набула ситуація із захворюваністю в Італії, ми зрозуміли, що є випадки внутрішньодержавного інфікування COVID — 19. Почали прицільно підходити до кожного пацієнта як до потенційного вірусоносія ковіду. Людей, які мали прояви респіраторної інфекції, гарячку, мали контакти з підозрілими хворими, приймали, використовуючи засоби індивідуального захисту. У Франції визначили, що нульовий, тобто перший випадок, про який свідчить початок епідемії ковіду у країні, був 9 грудня. Вони лише тепер почали це усвідомлювати, бо мають зразки крові хворих і ретроспективно після досліджень це підтверджують. В унісон з французами можемо казати, що у нашій реанімації на початку січня була пневмонія у хворого, який повернувся з-за кордону. Цей випадок закінчився фатально. Якби можна було обстежити його, то, думаємо, підтвердився би ковід.

Підозрілі на ковід до нас у лікарню почали поступати всередині та наприкінці лютого. Ці люди вчилися у Китаї і приїхали на канікули. Потім поїхали у Китай і їх відправили назад в Україну через спалах ковіду. З їхніх слів, а це студенти, вони мали респіраторні прояви, ми робили їм швидкі тести. Інших тоді не було. Тести не підтверджували діагнозу. Вони були на самоізоляції.

Потім пішли пацієнти, які були в Західній Європі, зокрема, в Італії. ПЛР-обстеження вже виявляли ковідних хворих. Потім почали масово виявляти завдяки тестам. І от Львівщина серед лідерів хворих на ковід. Лабораторний центр перевантажений, вони не встигають робити аналізи такій великій кількості людей. Ми від цього страждаємо, бо частина пацієнтів, які клінічно одужали і їх можна було виписати додому, лежать у лікарні, чекають результатів ПЛР-тесту. Раніше можна було виписувати, коли є два підтверджених негативних аналізи, тепер можна після одного негативного аналізу ПЛР.

Згідно з новими наказами, частина пацієнтів може йти додому після клінічного одужання, навіть не отримавши негативного ПЛР-тесту, але більша частина цих пацієнтів відмовляються йти додому, бо кажуть, що вдома не мають можливості самоізоляції. Залишаються у лікарні у той час, як нема вже де покласти людей, які захворіли. На ПЛР-результат треба чекати в середньому 10 днів, часто йдуть здавати ПЛР-тест на 5−6 день хвороби. У результаті до лікарні поступають на 13−14 день від початку хвороби у тяжкому стані. Тоді їх дуже важко лікувати. Якби були можливості робити ПЛР-обстеження у перші дні хвороби, особливо тих, хто був у контакті з хворими, тоді хворі би потрапляли у лікарню на 3−4 день хвороби. Звичайно, виживання було би набагато вищим.

Зараз контингент пацієнтів, які лежать у стаціонарі, це — медичні працівники, лікарі і пацієнти, які зверталися до них за медичною допомогою з того чи іншого приводу: кардіологи, хірурги, травматологи, терапевти… У лікарні від медичного персоналу інфікувалися, прийшли додому і в інкубаційному періоді заражали своїх домашніх. Спочатку у лікарню потрапили вони, а потім члени їх сімей. Тут дуже легко простежити епідемічний ланцюг інфікування.

Окрім найбільших лікарень Львова, які стали розсадниками вірусу, почалися такі випадки інфікування й у поліклініках. Звертання по медичну допомогу у медзаклади стало фактором ризику. Вважаю неправильним видавати за героїзм те, що похворіли медики масово. Гадаю, що були елементи нехтування звичайними санітарно-гігієнічними правилами. Люди знали, що у світі й у країні іде епідемія коронавірусної інфекції, і не дотримуватися елементарних засобів захисту. Це не героїзм.

Зовсім знищена епідеміологічна служба. Раніше були епідеміологи, які проводили навчання, змушували персонал медичних закладів знати правила захисту, контролювали це. Колись епідеміологи були елітою санітарної служби. Вони отримували 15% надбавки до заробітної плати, ними ставали найграмотніші лікарі, які закінчили санітарно-гігієнічні факультети медичних інститутів. Якщо є грамотні епідеміологи, то швидко проводяться відповідні протиепідемічні заходи, і ці спалахи гасять. Як приклад можна навести Білорусь, де хворіє тепер багато людей, але у них процент смертності найнижчий у світі — 0, 5%. У той час, як у Європі, наприклад, у Бельгії був показник — 15, 8%, Англія — 15, 2%. У США показник смертності — 6, 5%. Україна сьогодні не досягла смертності 3% завдяки тому, що є залишки епідслужби і епідеміологи повернулися до роботи.

— Може, нам варто повертати епідеміологів, бо, як бачимо, не справляється медицина без епідеміологічної служби?

— Ліквідували навіть факультети, де навчали епідеміологів. Зараз ніби хочуть повернути факультети. Попри спалахи хвороб, не виключені бактеріологічні війни. Не мати грамотних епідеміологів — безумство! Є спалахи інфекційних захворювань, коли є бенкети, весілля. Особливо у літню пору. Раніше був санепідемнагляд і контроль. Кричущих випадків масових отруєнь у ресторані під час весіль, наприклад, було значно менше.

— Що вас найбільше вразило за весь час епідемії у Львові?

— У нас на лікуванні була навіть дитина маленька. Бабуся її померла у нас в реанімації, батьки похворіли, а дитину ні з ким було залишити. Вона була здорова, але перебувала з батьками у нас.

— Найгірше хворіють таки люди старшого віку, ті, яким за 60?

— Ліди віком після шестидесяти років, але є у нас пацієнти, яким за 70 років, але вони виліковуються і йдуть додому. У групі ризику є люди з метаболічним синдромом: ожиріння, цукровий діабет, а також ті, хто має серцево-судинні проблеми і хронічні захворювання легень і бронхів. Ендокринні захворювання не покращують перебіг хвороби. П’ята частина у світовій статистиці має проблеми з серцем: гострі міокардити розвиваються і так люди помирають від зупинки серця — гострої серцевої недостатності.

— Що люди роблять неправильно?

— Два тижні тому був хаос із звертаннями провести ПЛР-дослідження. Черга тягнулася у Львові від вул. Мечнікова, 14, мало не до церкви Петра і Павла на вул. Личаківську. Самовільно приходили і стояли у черзі здавати аналіз на ПЛР. Відмовити ми не мали права, бо відразу дзвонили на гарячу лінію у МОЗ України і скаржилися. Наші лікарі падали з ніг. Приходили жінки з трьома-чотирьма дітьми, бо вирішили обстежитися. Отаких необґрунтованих аналізів було набрано близько трьох половиною тисяч. Лабораторний центр почав захлинатися від кількості аналізів і не міг їх видавати адекватно. Приблизно два тижні тому вийшло розпорядження, що аналізи робити тільки за скеруванням лікаря і тільки тоді, коли лікар порекомендує йти на ПЛР-обстеження. Потім почали пріоритетно робити тим людям, які лежать у стаціонарі. Тепер отримуємо на третій-четвертий день результати ПЛР — і це для нас є досягнення.

— Проведення ІФА-тестів теж розвантажило лабораторії, які роблять ПЛР?

— Якщо проводити ІФА-тест на імуноглобулін М, все одно у разі позитивного результату треба проводити ПЛР-підтвердження. А якщо знаходять імуноглобуліни G, то це може ретроспективно свідчити про те, що людина можливо перенесла хворобу і вже видужала, бо має до неї антитіла. Але ІФА-тести ще не так поширено проводять, тільки почали. ПЛР-тест коштує 40−60 доларів для однієї людини, ІФА — значно дешевший. Якщо є можливість розвантажити лабораторії, які роблять ПЛР-тести, то це треба робити.

— Як вважаєте, за такої статистики, як у Львові, доречно було послаблювати карантин?

— Карантин треба послаблювати, бо економіка впаде. Білорусь, не забувайте, взагалі не вводила карантину, але у них смертність — 0, 1. Садочки, школи, вузи, виробництво — там все працює. Але там підготовлені лікарні і пацієнт туди потрапляє не на 14 день хвороби, коли почалися ускладнення, а в перші дні. Тестування проводиться суворо за показами. Тестів не чекають там 12 днів. Людей, які у групі ризику, відразу госпіталізують і починають відразу лікувати. А у нас госпіталізують тоді, коли вже людина вдома задихається, у лікарні їй беруть тест на ПЛР, чекають два тижні, а кожен день розвивається хвороба… Це дуже неграмотний підхід.

— Були випадки, коли люди, які, здавалося би, не виживуть, видужували?

— Є багато пацієнтів, які задихаються, перебувають у важкому стані, а потім їх вдається стабілізувати і вони видужують. Вражають нещастя, які є в людей. Наприклад, лежала у нас ціла сім’я. Мама віком 75 років, паралізована, перенесла кілька інсультів. Її доглядає донька. У хаті є батько, якому під 90 років, сліпий, має серцеві та інші проблеми зі здоров’ям. Син приходить допомагати, перевертає маму лежачу, бо паралізована. Син має сім’ю і живе на іншій вулиці. Син інфікувався і приніс хворобу до батьків. У результаті заразилися батьки, сестра його дістає тяжку пневмонію. Усі потрапили до лікарні. У дідуся почалися ускладнення і він помер від гострої коронарної недостатності, хоча пневмонія ніби минала… Поховати нікому, бо всі родичі хворі.

А ще була сім’я, у якій четверо дітей, серед яких двійнята до року, а двоє інших трішки старші. Помагала доглядати мама дружини — і вона теж захворіла. Ніхто їм не хотів допомагати, бо не хотіли йти у вогнище інфекції. Дуже шкода людей, які хворіють, щодня бачимо їхні страждання. Дуже шкода наших медичних сестер, які кілька разів на день змушені одягатися, переодягатися і йти у палати до хворих. Вони нахиляються над пацієнтами, які в основній масі є тяжкі. А уявіть, як важко поставити катетер у тому захисному одязі, з усіма обладунками на собі виконувати свою роботу… Поставити крапельницю, переставити флакони… Це важка рутинна робота. А як прибирати санітарці? Їй теж треба одягнути той захисний одяг і помити у ньому усі палати…

— Кажуть, медики переживають і те, що від них сахаються. Бо люди, коли дізнаються, що це медик, який обслуговує ковідних хворих, тікають, як від вогню…

— Одна наша лікар мала випадок, коли її буквально піддали остракізму. Лікарям можна обстежуватися на ПЛР кожні 5 днів. Ця лікар обстежилася, а за місцем проживання повідомляють результати. Епідеміолог до неї прийшла повідомляти, а сусіди побачили і вирішили, що ця лікар хвора. Вона потім у фейсбуку навіть писала, що здорова, бо сусіди і родичі від неї втікали.

Наша старша медична сестра живе за містом. Залишає дитину зранку і їде на роботу. Дитина скучає за нею, але жінка не може приїхати швидше, аніж закінчиться робочий день. Фактично сім’ї зараз не бачить, але від неї не жахаються люди. Потрібне розуміння і підтримка.

Фото з приватного архіву Таміли Алексанян