Лелека вибив око дитині своїх рятівників...

Народила­ся дівчинка хворою. Рятувати крихітне маля зголосили­ся аж у Німеччині. З трьох місяців почалася її боротьба за життя. І це ж треба такому статися: коли дитині вже ви­повнилося 10 років і здава­лося, усі митарства давно позаду, сталася з Софійкою нова біда.

Мама Тетяна не хоче зга­дувати той страшний ді­агноз, який мало не віді­брав у неї щастя мати донечку. Каже, у Києві в «ОХМАТДИТі» профільний лікар був у відпуст­ці, а час не чекав. Шукали вихід на іноземні клініки, і дізналися, що подібну операцію в Німеччи­ні провели хлопчикові з Володи­мирецького району. Це давало надію. Зустрілися з його батька­ми, знайшли перекладача, який допоміг підготувати усі доку­менти, і маленьку Софійку взяла під своє крило волонтерка Ма­ріанне Ріхтер. Знала, що роди­на не має необхідних 23 тисяч євро, тож взялася збирати ко­шти для української дівчинки у Німеччині.

— Це було якесь диво, — і сьо­годні без сліз не може згадувати той момент, коли все було гото­ве до операції, Тетяна Демид­чик. — Нам ледве вдалося на­шкребти п’ять тисяч.

Операція пройшла успіш­но — закордонні медики зро­били неймовірне! І батьки, по­вернувшись додому, пилинки з донечки здмухували, так її бере­гли. Оберігали сестричку і стар­ші брати. Та лихо підкралося не­сподівано…

На початку нинішнього літа тато Михайло знайшов на го­роді біля хати пораненого бу­сола. Той мав пошкоджене кри­ло, тож злетіти не зміг. Шкода стало білокрилого. Вирішили Демидчики лелеці допомогти. Обмили його біля криниці, об­робили рану перекисом, забин­тували крило. Мама взяла пта­ха на руки й несла в сарай, аби собаки не зробили знайді шко­ди. А Софійка поспішила відчи­нити неньці двері. Та зненацька бусол сіпнувся і… дзьобнув ди­тину просто в око.

Якби в руку чи ногу, може, досі й сліду від рани не було б. А так птах біди наробив вели­кої. Кинулися батьки знову по лікарях. Були в Одесі в інститу­ті Філатова, у Рівному. Обсте­жувалися, лікувалися, та навіть найкрихкішої надії на те, що ди­тина зможе на хворе очко хоч щось бачити, українські медики не дали.

І знову Демидчики поча­ли шукати свою німецьку рятів­ницю — Маріанне Ріхтер. Вона, як і 10 років тому, не відмови­ла. Знайшла хорошу офталь­мологічну клініку, домовила­ся про обстеження. А коштами допоміг нардеп Віктор М’ялик, уродженець сусідніх Воронків, велику підтримку надали і сіль­ський голова Мульчиць Максим Шарабар, який опікується Уріч­чям, родичі та друзі, переклада­чі та волонтери. Та, на жаль, і в Німеччині надії на відновлення зору не дали.

— Там ми зустріли священ­ника української церкви, який родом із Тернополя. Він був з нами як перекладач. Коли меди­ки сказали, що не можуть зро­бити, аби Софійка знову бачила на скалічене очко, я була в роз­пачі. А він підтримав. Розповів, що українським військовим, які мали поранені очі і яким не змо­гли допомогти в Німеччині, по­тім робили успішні операції в Америці. І вони знову почали ба­чити. Тому надії втрачати не вар­то. І ця думка не дає мені спо­кою. Якби ж дитину оглянули в Америці! — плаче мама дівчинки.

Сама Софійка стійко пере­носить усі випробування. Вона — весела, життєрадісна дитина, мріє вилікувати очко й стати пе­рукарем. Каже, робити гарні за­чіски їй подобається змалку.

Тетяна Демидчик звертаєть­ся до кожного, хто може допо­могти зв’язатися з провідними американськими офтальмоло­гами, щоб не залишили її дити­ну в біді. Мати готова знову йти по людях з простягнутою рукою, аби тільки дати Софійці шанс жити повноцінно. Родина буде вдячна за будь-яку інформацію з приводу світових новинок у лі­куванні складних очних травм. Адже медицина не стоїть на міс­ці, технології вдосконалюються.