«У нашому селі лише вчителі проголосували за Порошенка»

86 відсотків жителів села Стрілецького, що у Мостиському районі, проголосували за Зеленського. Це — рекордний показник на Львівщині, яка в цілому стала єдиною областю в Україні, де більшість людей підтримали Порошенка. При цьому сусіднє зі Стрілецьким село — Липники — 75% голосів віддало чинному президенту. Нам стало цікаво, чому жителі Стрілецького зробили такий однозначний вибір? Що думають про обраного президента? Які плекають надії? Чи відчувають загрози? І чи не бояться розчаруватися після такого зачарування?

«Корінних українців-стрільчан немає»

Їхати автобусом зі Львова до Мостиськ близько трьох годин. Звідти до Стрілецького маршрутки не їздять. Є лише один автобус, який раз на день заїж­джає у село та їде далі за маршрутом. Наперед до­мовилася зустрітися у Мостиськах з головою там­тешнього Товариства польської культури Мар’яном Мазуром, який погодився бути моїм гідом. Від ко­лег дізнаюся, що село з давніх-давен називають польським. У ньому живе багато етнічних поляків.

Їдемо з Мар’яном Мазуром машиною до села. Дорогою розповідає, що Товариство польської культури, в якому він працює на громадських за­садах, засноване 1992 року. А назва села Стрілець­кого начебто походить від стрільців, які боронили село від татарських набігів. Дати заснування насе­леного пункту пан Мазур не знає. Каже, такі відо­мості є в архівах у Перемишлі.

— Деякі жителі Стрілецько­го виїхали до Польщі після Дру­гої світової війни, — розпові­дає, — та багато залишилися. У селі 116 хат, живе 565 людей. Хата у хату в селі розмовля­ють польською. Мій батько сво­го часу хотів виїхати до Польщі, та мама відмовилася, кажучи: «Розумна пташка гнізда не пе­реносить».

Розпитую про етнічних укра­їнців. Чи багато їх у селі?

— Хтось у невістки прийшов, хтось у зяті. Корінних українців-стрільчан немає. Але якщо хтось з українців захоче купити хату і тут мешкати, то без проблем!

— То у вас, мабуть, «про­сунуте» європейське село? — запитую. Хоча, прогулюючись селом, відчула такий собі ког­нітивний дисонанс. Усюди чути лише польську мову, тому під­свідомо уявила, що потрапила у європейське село, де мають бути «круті» дороги та магази­ни. Натомість побачила зовсім іншу картину: замість асфальто­ваної дороги — суцільне болото, а два магазини більше схожі на халабуди.

— Нам би хотілося бути єв­ропейським селом, — каже пан Мар’ян. — Будівництво школи у селі профінансувала Польща. Вона нам дуже допомагає. Ми єдине село у Мостиському ра­йоні, яке не має нормальних ав­тобусних маршрутів. Зранку їде лише один автобус із Самбірщи­ни, який заїжджає у село. З Мос­тиськ автобуса немає. Шкільний автобус возить дітей, але не має права брати пасажирів.

— А які стосунки у місцевих поляків з тутешньою владою?

— Одне одному усміхають­ся, але довірливих стосунків немає. Доходило і до конфлік­ту… Щодо ремонту дороги ми зверталися і у міську, і в облас­ну ради. Ніхто не чує. З Мос­тиськ на Липники гарна дорога. А нас обійшли… Рятує грейдер, який п’ятнадцять разів на день їздить і вигортає те болото. Зараз триває реформа, наше село приєднали до Мостиськ. Ситуація трохи покращилася. Міський голова Мостиськ Сер­гій Сторожук допомагає селу. Колишнього сільського голову Стрілецького переобрали ста­ростою. Плануємо облаштува­ти у селі освітлення. Частково за цей проект мають заплатити жителі, решту коштів шукаємо у спонсорів.

Дороги до села справді не­має. І табличка на в’їзді — стара та іржава. Звертаю увагу, що у Стрілецькому немає розкішних будинків. Є двоповерхові, але досить прості. На вулиці дуже мало людей. Пан Мазур каже, багато людей виїхали до Поль­щі на заробітки, молодь — на на­вчання.

Бачу магазин. Як я вже згаду­вала, вигляд у нього вкрай зане­дбаний. Місцеві бідкаються, що у тому магазині торгують горіл­кою на розлив… Голова каже, є у селі й такі, хто зловживає спирт­ним, і малозабезпечені сім’ї, яким він старається допомогти: привозить вживаний одяг, бо і цього не мають.

Стрілецьке розташоване у долині, за сім кілометрів від Мостиськ. Краєвиди тут чудові! На полях цвіте жовтий ріпак, ко­лір якого зливається з синім не­бом… Поля у місцевих орендує мостиська компанія «Агрокуль­тура». За оренду селяни що­квартально отримують гроші, дехто має по 6 тисяч гектарів. На підприємця не скаржаться.

У школі навчання польською мовою, усюди портрети Івана Павла II

Під’їжджаємо до школи. У фасад вмонтовано камінь, який освятив Папа Римський Іван Павло II. Камінь привезли з Ва­тикану, зі святих місць, і пере­дали на будівництво Стрілець­кої школи. Це було у червні 2001 року, під час візиту понтифіка до Львова. Навчання у школі ве­деться польською. Українська мова та література — лише як окремий обов’язковий предмет. Керівництво школи знало про мій візит, але від інтерв’ю відмо­вилося… Хоча у той день шкіль­них занять не було, школа була відчиненою. Екскурсію навчаль­ним закладом для мене прово­дить керівник Товариства поль­ської культури.

На стіні у вестибюлі — герби України та Польщі. Поруч пра­пори України, Польщі та Євро­союзу. Замість Шевченка, яко­го зазвичай можна побачити у звичайних українських школах, бюст Івана Павла І І. На стіні його фото, над ним — хрест. У на­вчальних класах та учительській теж портрети Івана Павла І І.

Голова Товариства польської культури до свого кабінету не запрошує. Каже, не має клю­чів. Біля входу познайомилась з дівчатами, їм по 14 років. На шкільних перервах та поза уро­ками діти також спілкуються лише польською. Запитую у них українською, за кого на виборах голосували їхні батьки.

— За Зеленського! — відпо­відають в один голос. Україн­ською говорять добре, без по­мітного польського акценту.

— Чому? — запитую.

— Можливо, щось зміниться (у голосі відчувається невпевне­ність).

— Що саме хочете змінити? — допитуюсь.

— Може, дорогу відремонту­ють!

— А ви далі де плануєте вчитися?

— У Польщі! — відповідають гуртом. На тому розмову припи­няють, кажуть, їм треба йти до­дому.

— Школа потребує ремонту, — продовжує мій співрозмовник. — Ми мали заборгованість за газ, то канцелярія президента Поль­щі покрила цей борг — надала нам 100 тисяч злотих. Щодо ка­пітального ремонту школи, то в Польщі сказали: «Маєте свою державу». Але ніхто з україн­ських чиновників нам не допо­міг. Під час опалювального се­зону усі державні структури у суботу-неділю опалюються, а нам опалення на вихідні відклю­чають. У понеділок діти мерз­нуть…

Загалом у школі навчаєть­ся 87 учнів. І лише троє дітей з українських сімей.

— У вас усі мають Карту по­ляка?

— Усі, хто має польське корін­ня. Студенти, які навчаються у Польщі, мають право на стипен­дію, а також знижку на проїзд польською залізницею. Також можна отримати безкоштовно довготривалу візу (на 365 днів). А так усі мають українські пас­порти (мій співрозмовник не ви­ключає, що, можливо, хтось у селі і має польське громадян­ство. — Авт.). Може, і хотілося б мати подвійне громадянство. А що воно дасть? Якщо щось не подобається — виїжджай, при­ймай громадянство.

«Вуйку, ми усі за Зеленського! Маєте нас підтримати»

— Чому у селі переважна більшість жителів голосували за Зеленського?

— 2016 року я мав першу зу­стріч з президентською парою Польщі, — каже пан Мазур. — По­просив їх, щоб зателефонували президентові Порошенку, аби допоміг нам із ремонтом школи та дорогою. 2017 року ми зно­ву їздили до Польщі. Мали там концерти. Та сама проблема. Намагаємося привернути увагу влади до села. Відповідь прези­дента Дуди: «Президент Украї­ни пообіцяв нам, що відреагує. Знає, де ваше село розташова­не. Все буде добре». Але донині так і не допоміг… Тому маємо та­кий результат на виборах!

— Це така форма протесту?

— Це бажання молоді. Вони до мене підходили і прямо каза­ли: «Вуйку, ми усі за Зеленсько­го! Маєте нас підтримати». Я не міг піти проти молоді.

— Впевнені, що людина з шоу-бізнесу зможе керувати країною?

— Будемо жити надією. А рап­том? Що з того, що при вла­ді 28-й рік потужні політики? Є якісь результати? Трошки доро­ги поробили. Та й все!

— У вас є побоювання, що молодь не повернеться після навчання у село?

— Загроза є. Вже це відчу­ваємо. І не тільки ми. З сусід­ніх українських сіл багато на­роду повиїжджало на заробітки — до Польщі, Німеччини, Ан­глії. Ще за Союзу наше село вважалося неперспективним. Нам не можна було будувати хат. Нас тут пресували. Хоті­ли, щоб село зникло… Польська пані президентова перед вибо­рами нам казала: «Ми про вас пам’ятаємо, будете під нашою опікою. Але нам не співпрацю­ється з вашим урядом. Нас по­стійно обманюють. Може, тепер у вас будуть вдалі вибори?!». Обраний президент Зеленський вже має запрошення від поль­ського президента.

Ідемо у шкільну їдальню. Мене пригощають чаєм.

Запитую кухаря, за якими ку­лінарними традиціями готують обіди — українськими чи поль­ськими?

— Усі страви — українські, — каже молода жінка. — Борщ, суп з рисом, з гречкою. Кухонне об­ладнання у нас відносно нове. Школі — шістнадцятий рік.

— А ви за кого голосували? — запитую працівницю їдальні.

— Як всі. За Зеленського! Люди хочуть змін! Попередні п’ять років змін не бачили. У мене зарплата — три тисячі гри­вень, і троє дітей. Як на ці гро­ші жити? Оплатити газ, світ­ло, одягнути дітей, нагодувати. Якби чоловік теж працював на державній роботі, ми б не вижи­ли.

— Але Зеленський не має жодного досвіду державної служби. Такою людиною лег­ко маніпулювати. Незрозу­мілою є його позиція, куди країна буде рухатися… Від­чуваєте ці загрози? — зверта­юсь до своєї співрозмовниці.

— Є в селі такі, які мають страх щодо Зеленського, — розмову перехоплює голова. — Але її чо­ловік (працівниці їдальні. — Авт.) не вчився на столяра. «Нулячий» був! Знаєте, який він зараз сто­ляр?! Із товаришем приват­ну справу веде. Вівтарі у церк­ву роблять. І з Зеленським таке саме може бути! Тільки Львів­ська область підтримала По­рошенка. Він приїхав дякувати. Добре, що підтримали. А що він зробив для Львівської області?

— Зберіг Україну, зміцнив армію, захищає українську мову, Церкву. Це якщо гово­рити у масштабах країни…

— З цього боку його внесок ве­ликий. Але українській мові у Га­личині нічого не загрожує. Київ, Суми, Чернігів, Черкаси, Одеса — там більшість розмовляє ро­сійською. По суті, лише вчителі у нашій школі проголосували за Порошенка. Але у нас одна мета — покращити умови життя у селі. Давно зрозумів: якщо самі ради не дамо, пропадемо.

— Вас не бентежить, що за Зеленським стоїть олігарх Коломойський?

— Знаєте, чому Порошенко програв вибори? За ним спочат­ку теж стояли люди. А він захотів всім керувати сам. І ті люди від­вернулися від нього. А сам ти ні­чого не зробиш… Такого немає ніде у світі, щоб президент все сам вирішував. У Польщі теж не все гладко… Там певний відсо­ток грошей забрали від бюджет­ників, які мають високі зарплати. Дали їх фермерам, багатодітним сім’ям… Виникли протести. Але у Польщі вчителі, наприклад, за­робляють 1300 доларів.

— Не боїтеся розчарування у Зеленському?

— Часами думаю: «Елки зеленые», може бути таке саме ки­далово!". Для нашого села ніхто з попередніх президентів нічо­го доброго не зробив. У Мос­тиськах тільки зараз, за ново­го мера, почали встановлювати дитячі майданчики, облаштову­вати спортзали (У місті небага­то підприємств, є пекарня і це­гельний завод. — Авт.). До того були тільки бари…

— Кажуть, прикордонні села не проголосували за Поро­шенка, бо він прикрив контра­банду сигарет та горілки. За­боронив «євробляхи».

— Контрабанди ніхто не побо­ров. Вона є, щоправда, не у таких масштабах, як колись. Уряд під­няв вартість акцизу, тому возити через кордон сигарети та алко­голь стало не так вигідно. Я теж сім років їздив на «євробляхах» (на транзитних номерах), — веде далі пан Мазур. — На 70 відсо­тків через це і не підтримав Поро­шенка, а на 30 відсотків — через позицію молоді. Я не мав пору­шень, кожні п’ять днів перетинав кордон, як того вимагав митний режим. За розмитнення маши­ни довелося заплатити 3 тися­чі 200 доларів. Машина коштува­ла 2500 доларів. Багато людей з «Євросили» пішли не так за Зе­ленським, як проти Порошенка. У такий спосіб помстилися йому.

Їдемо з моїм гідом у костел (священик від інтерв’ю відмо­вився). У Стрілецькому немає церкви, лише римо-католиць­кий костел.

— Покажу вам Матір Божу Стрілецьку, — пан Мазур підво­дить мене до образа. — Під час будівництва костелу загорілася капличка, яку облаштували не­подалік. Це сталося перед Різд­вом. Спалахнули гірлянди. Зго­ріло все, навіть одяг священика. А скульптура Матері Божої не згоріла… Скульптуру відвезли на експертизу до Кракова. Вия­вилося, зроблена з липи.

На вулиці співрозмовник ді­литься зі мною й іншими про­блемами села.

— Польща подарувала нам пожежну машину (Цією маши­ною можна не лише гасити по­жежі — у разі посухи розвозять людям воду. Такий випадок у селі уже був — у криницях не було води. — Авт.). Але згідно з митними документами, машину спочатку треба передати дер­жавній установі. Отримати у Ки­єві дозвіл. Вже рік чекаємо на той дозвіл…

17-річний Дем’ян, якого зу­стріла, коли вже збиралася до Львова, розповів, що навчаєть­ся у Польщі. Хлопець упевне­ний, що в Україні головне — по­бороти корупцію. «Подивіться, на яких машинах їздять наші чи­новники. А 80-річна бабуся зму­шена товктися на кордоні, щоб заробити на шматок хліба. Ра­ніше було легше жити, — запев­няє мій співрозмовник. — Долар був по вісім… Можна було заро­бити».

Дем’ян підсумовує: «Украї­на — самодостатня і багата дер­жава. І нам не треба жодних Єв­росоюзів. Треба залишатися незалежною країною. Та якщо найближчим часом нічого не зміниться, подумаю про польське громадянство.

А тим часом…

Напередодні виборів у Мостиській районній газе­ті «Наш край» (від 12 квіт­ня) було опубліковано спіль­не звернення п’ятнадцяти громадських організацій (зокрема ветеранських та спортивних), а також деяких політичних партій — про те, що на виборах президента варто підтримати Петра По­рошенка. У ньому йшлося про ті загрози і виклики, які стоять перед нашою дер­жавою, і про те, що Украї­ні потрібен сильний голов­нокомандувач. Підписала це звернення і голова Това­риства польської культури Мостищини Тереза Тетерич.

Фото авторки

Стрілецьке, Мостиський район