Іронія, еротика, гротеск…

Після нічної зміни, де могло бути і кілька важких операцій, хірург Богдан Білінчук змінює скальпель на пензель чи пластилін. Або ж береться писати черговий художній твір. 40 років тому молодий лікар захопився скульптурою. Згодом почав писати літературні твори, а 15 років тому і малювати картини. Колеги, як із лікарського середовища, так і з мистецького, іронізують, мовляв, Богдан Білінчук є найкращим лікарем серед художників і найкращим художником серед лікарів. Він сам людина іронічна. Зрештою, уся його творчість просякнута, як зараз модно казати, тонким тролінгом.

У Львівському палаці мистецтв відкрилася пер­сональна виставка Богдана Білінчука, формально присвяче­на 40-річчю його творчості. Гріх було не глянути на роботи цього багатогранного митця, які свого часу наробили багато галасу…

Заходжу у величезну залу на третьому поверсі. На стінах яскраві картини, посеред залу на численних підставках — не менш яскраві скульптури. У глиби­ні залу помічаю автора вистав­ки, який показує якійсь пані свої картини. Придивляюсь і впіз­наю Катерину Ющенко. Що ж, не буду заважати господарю зна­йомити віп-відвідувачку з його творчістю. Привітаюсь згодом. Йду самостійно знайомитись з його творами. Признаюсь, я не є великим знавцем живопису та скульптури, тим паче мистець­ким критиком. Художні твори сприймаю за єдиним критері­єм — подобається чи ні. Картини Богдана Білінчука припали мені до душі з першого погляду. Вони піднімають настрій. Те саме сто­сується і його скульптур. Чого митцю не бракує, то це почуття гумору. А його фірмовий стиль можна охарактеризувати одним словом — гротеск.

Тим часом екскурсія для пані Ющенко завершилась. Як я зго­дом дізналася, пані Катерина приїхала до Львова на святку­вання четвертої річниці медич­ного центру «Ново», створеного її фондом на базі Львівської місь­кої дитячої лікарні. Вітаюся і при­нагідно цікавлюся у гості її вра­женнями від виставки. «Цікаві, яскраві, символічні і навіть філо­софські роботи», — каже Катери­на Ющенко. Запитую, яка робота найбільше запам’яталася? За­мислюється. «Мабуть, та сама, що свого часу сподобалася Гіл­ларі Клінтон. Скульптура назива­ється „Весна“: два закохані коти­ки, що йдуть поруч». Коли Гілларі Клінтон відвідувала Львів, а це було у 2006 році, купила цю ро­боту Білінчука. Не стримуюся і цікавлюся у пана Богдана, за скільки продав колишній пер­шій леді Америки своїх котів. «За сто доларів. Це була символіч­на ціна. Не хотіла, аби їй дарува­ли», — каже митець. Згадує, піс­ля цього на керамічній фабриці усі почали ліпити котиків. Дея­кі скульптори питали пана Бог­дана, як йому вдається зроби­ти таких душевних котиків, у них такі не виходили. «Знали б вони, як я тих котів робив, — сміється. — Попросив сусідських дітей, аби зловили котів на вулиці. Прине­сли мені їх у майстерню, і з них ліпив. Обмацував тварин, дивив­ся, як у них лапки згинаються…».

Принагідно запитала Катери­ну Ющенко, чим займається за­раз? «Займаюсь дітьми, — каже. — Хоч уже виросли, але з ними ще є роботи. Одна донька вже вчиться в університеті, друга — вступає, син у школі вчиться… А ще зі знайомою відкрили фірму, яка допомагає українським біз­несменам виходити на західні ринки, біржі. Крім того, я у нагля­довій раді Банківського універ­ситету та у наглядовій раді ще одного фонду, який займається питаннями прозорості у вибор­чому процесі». «Якщо згадали про вибори, то чи вже визначи­лись, за кого будете голосувати на президентських виборах?» — запитую. «Мені сподобалося, як сказав міністр Омелян, що зараз є один вибір — між Порошенком і Путіним».

Пані Катерина прощаєть­ся. Богдан Білінчук дарує їй на пам’ять невеличку скульптуру чорної пташки…

Тепер автор виставки гото­вий і мені провести екскурсію. Прошу показати найсвіжішу ро­боту. «Найсвіжіші залишились у майстерні, — каже митець. — Се­ред представлених на вистав­ці — картина «Вас попереджали», написана у 2017 році. На думку автора, саме так виглядатиме наступна Революція у Києві. «Я не закликаю до чергового Май­дану, лише застерігаю», — каже. У центрі картини три свині, яких смажать на вогні. Навколо — різ­ні люди. Серед них і майданівці з попередньої Революції гідності з шинами, і Кличко на велосипеді, і сміття зі Львова, і жінка на інва­лідному візку з порожньою таріл­кою, і люди, що безтурботно си­дять за столиком та п’ють каву, бо їх усе це не обходить… Три свині символізують зажерли­ву владу. Чому три? Як три гілки влади. Зауважую автору, добре, що не чотири, бо тоді журналіс­ти на нього образились би. По­яснює, що четверта гілка влади — прогресивна і не зажерлива. «Журналісти завжди на мої робо­ти звертали увагу. Через це мав купу проблем», — каже. Прошу з цього моменту — детальніше.

Пан Богдан підводить мене до роботи «Український вулик». «Свого часу ця скульптурна ком­позиція наробила галасу, — роз­повідає. — Це було в 2010 році, якраз напередодні президент­ських виборів. Тоді в Українсько­му домі у Києві проходив великий скульптурний салон. Я вперше туди потрапив. Мої роботи за­пхали у найвіддаленіший кут. Ну бо хто я такий? Там виставлялися найвідоміші скульптори України, а я — любитель. Серед робіт був і „Український вулик“. Раніше ви­ставляв його у Львові — нуль ува­ги. Потім хотів виставити у Спілці художників у Києві, але там її за­блокували. Вони Ющенка не лю­били. А на скульптурному салоні ця робота зробила фурор серед журналістів. У мене навпере­бій брали інтерв’ю. Вирішив цю скульптуру подарувати прези­дентові, коли він прийшов на ви­ставку. Вона має чимало підтек­стів. Окрім Ющенка, Катерини і їхніх дітей, є люди-бджоли. Це не звичайні люди, а депутати, які об­ліпили Ющенка. Дехто йому ме­шти чистить, дехто у його кишеню залазить, двоє б’ються за порт­фель, Юлька сидить на його плечі і нашіптує щось на вухо. До того, як вони розійшлися, певний час вона ним керувала… Після цього ажіотажу я стільки ворогів серед скульпторів нажив! На другий рік вже Ющенко не президент, і мене колеги підколюють, мовляв, і що ти цього разу покажеш? А я ви­ставляю роботу „Баден-Баден“. Знову журналісти набігли…».

Йдемо дивитись цю роботу. Вона — посеред залу. «Баден-Ба­ден — це відоме курортне містеч­ко, де збираються сильні світу цього без краваток обговорюва­ти світову політику. Я її зробив у 2009 році. Ось вони сидять на­вколо басейну. Тоді Євросою­зом керував Баррозо. Перед ним на воді — картковий будиночок зі символікою Євро. Те, що він на воді, свідчить про хитку кон­струкцію. Поруч сидить Сарко­зі з колесом від велосипеда, бо захоплюється велоспортом. Біля нього Берлусконі з хитрим вира­зом обличчя. Далі — Меркель по пояс у воді п’є каву на брудер­шафт з Путіним. А Путін тримає руку на картині, яку сам намалю­вав. На картині зображена укра­їнська засніжена хата. До речі, цю картину свого часу за міль­йон доларів купив якийсь росій­ський олігарх. Біля Путіна — труби газогону, які свідчать, що Путін хоче заморозити Україну. А по­руч я зобразив козака, який ніби­то замерзає, але тримає вила… Поруч — Ющенко, який, як буді­вельник, вимощує через басейн дорогу в Євросоюз. Вже збуду­вав кілька сходинок. Біля нього Тоні Блер, який сам сидить у ба­сейні, але назовні вийняв валіз­ку з грошима. Це символізує те, що Британія не хоче відмовляти­ся від своєї валюти. Ну, і Обама, який засунув у басейн одну ногу, щоб перевірити, яка температу­ра води. Усе з підтекстом. Жур­налісти накинулись на цю ро­боту, і я, як і рік тому, опинився у центрі уваги. Усі скульптори зно­ву злі на мене. А особливо дирек­тор Українського дому. Бо у мене після такої реклами почали купу­вати роботи. Скульптуру малень­кої пташки за тисячу доларів ку­пили. Вона побачила і покликала мене на розмову. Сказала, мушу платити відсоток з продажу ро­біт. Я здивувався. Адже за участь у виставці заплатив, здається, 12 тисяч гривень. А про відсоток ніде не було обумовлено. Одне слово, мав з нею конфлікт. Поо­біцяла, що ноги моєї більше тут не буде. На другий рік вона пере­йшла на роботу в Мистецький ар­сенал, а я роблю „Євро-2012“. Це величезна робота, яка склада­ється з 88 скульптур! Пропоную її на виставку в Арсенал, але мою участь блокують. Розумію, чому вони її заблокували. Вона би зно­ву опинилась у центрі уваги. А їй розходилося піарити наближе­них скульпторів, які, мабуть, да­вали їй відсоток з продажу своїх робіт. То я виставив цю компози­цію у Львові біля палацу Потоць­ких. Бразильський телеканал на­віть документальний фільм про мене і про цю роботу зняв».

Йдемо з паном Богданом до цієї епохальної роботи. На ви­ставці представлено лише фраг­мент. Уся б зайняла багато місця. На футбольному полі скульптор розмістив фігури видатних фут­болістів світового масштабу. Я у футболі не дуже розбираюся, але такі прізвища, як Фернандо Торрес, Криштіану Роналду, Зла­тан Ібрагімович і, звичайно, Ан­дрій Шевченко, чула. Другу час­тину композиції можна побачити на фотографії. На ній зображе­ні відомі функціонери від футбо­лу, тренери, футболісти, які си­дять на трибунах. Серед них автор і себе зобразив. Він сидить у куточку і замість того, щоб диви­тись футбол, малює картину. Ро­бота справді вражає своїм роз­махом. Уявляю, скільки часу, сил і грошей на неї пішло! Автор каже, що тільки на матеріали витратив сім тисяч доларів. Робив її день у день протягом півроку. Каже, го­товий її продати. Як, втім, і кожну свою роботу. Головне, аби знай­шовся відповідний купець.

Насамкінець прошу пана Бог­дана показати найулюблені­шу роботу. Таких, каже, кілька. Одна з них — «Портрет художника». Впізнаю Михайла Демцю. Його голову обіймає оголена жін­ка. «Це — муза», — пояснює автор. Підходимо до ще однієї скульпту­ри: чоловік і жінка купаються в од­ній ванні. Називається «Жарти». «Це така собі прелюдія до сексу, загравання — пояснює автор. — Все починається з жартів…».