«Перед нами стояло складне завдання — з 15 виконавців відібрати трьох найкращих. А вони — всі найкращі!»

Напередодні проведення І Міжнародного конкурсу вокалістів «Пам'яті Мусліма Магомаєва» в інтерв’ю журналістові «ВЗ» голова журі конкурсу, народний артист України, голова Азербайджанського культурного центру імені Мусліма Магомаєва Гурбан Аббасов сказав, що «Муслім Магомаєв співав українські пісні і дуже любив Україну. Тому провести конкурс „для галочки“ не можна».

Конкурс професійних во­калістів «Пам'яті Муслі­ма Магомаєва» — унікальна подія для України, бо, за умо­ви, участь у ньому могли взя­ти лише професійні вокалісти з дипломами про закінчення кон­серваторій, або студенти вищих музичних закладів. Оскільки сам Магомаєв співав непереверше­но оперні партії і естраду, то й учасники конкурсу повинні були володіти мистецтвом оперного і естрадного співу.

Членами журі, окрім Гурба­на Аббасова, став народний артист України, соліст Націо­нальної опери, завідувач ка­федри сольного співу Наці­ональної музичної академії імені Чайковського, профе­сор Олександр Дяченко. Спе­ціально визначити найкращих вокалістів з Хорватії приїхала народна артистка України, солістка Національної опе­ри з міста Рієка Ольга Камін­ська, а також член журі — завід­увач кафедри академічного співу Львівської національної музичної академії імені Мико­ли Лисенка, народна артист­ка України Людмила Божко.

До двох фінальних турів було допущено 15 виконавців. Хоча заявки на участь надіслали по­над 100 співаків з усього світу — США, Великої Британії, Австрії, а також з усіх регіонів України. Як з’ясувалося, на попереднє прослуховування ніхто не при­їжджав, лише надсилали аудіо­записи зі своїм виконанням. Не було і прізвищ вказано — лише номери. Так вирішили організа­тори конкурсу. Тож як вирішу­вали, який номер може брати участь у конкурсі?

— Ми прослухали понад сотню претендентів, відсіяли тих, кому ще зарано брати участь у таких змаганнях. А потім відсіяли ще 30 осіб, — розповіла журналіс­тові «ВЗ» одна з організаторів конкурсу співачка Наталія Ку­дряшова. — Так склалося, що майже усі члени журі дали одна­кову кількість балів співакам, які і увійшли до цієї «п'ятнадцятки».

— Все було дуже просто, — до­лучився до розмови Олександр Дяченко. — Відбір відбувся за простим математичним прикла­дом — у якого номера були най­вищі бали, той і пройшов. Бо це найбільш об’єктивна система, коли не бачиш і не знаєш люди­ну, а тільки слухаєш, як вона ви­конує пісню, яку колись співав великий Магомаєв. І кожен член журі — з Києва, Хорватії, Львова — надіслав свій протокол, у яко­му навпроти номера стояла та кількість балів, яку заробив спі­вак. А от вже на самому фес­тивалі перед нами стояло дуже складне завдання — з 15 вико­навців відібрати трьох найкра­щих. А вони — всі найкращі!

— А чому так мало дівчат взяло участь у конкурсі?

— Бо це логічно, — сміється Олександр Дяченко. — Дівчата не співають баритоном. Хоча на сліпе прослуховування від ді­вчат було багато заявок. Якби це був конкурс імені Євгенії Мі­рошниченко, тут би лідирували дівчата.

У цьому конкурсі був відсут­ній вступний внесок для участі. Не треба було також платити і за проживання-харчування під час його проведення. Усі витрати взяли на себе організатори на чолі з Азербайджанським куль­турним центром імені Мусліма Магомаєва та Трускавецькою міською радою. Мер Трускав­ця Андрій Кульчинський особли­во дбає про культуру курортного містечка. Лише два тижні тому за підтримки мерії відбувся кі­нофестиваль «Корона Карпат», а тепер от і конкурс вокалістів.

— Мені сподобалося, що сюди приїхали кращі з кращих, бо було сліпе прослуховування, — розповів журналісту «ВЗ» Ан­дрій Кульчинський. — Ми пого­дилися підтримати фестиваль, бо від самого початку все відбу­валося прозоро. Якщо у конкур­сі є хоч якась комерційність, від­бувається штучне нашарування. Насправді, є багато талановитої молоді з чудовими голосами, однак через матеріальну скру­ту не кожен може внести пев­ну суму за участь. Для нас було важливо показати талановиту Україну, про яку дізнаються і в Азербайджані, і в інших країнах.

На конкурс приїхали керівни­ки продюсерських агентств, ке­рівники театрів, оркестрів… Бо конкурс — це платформа для зу­стрічі талантів та їхніх робото­давців. Серед спеціальних при­зів — контракт із продюсерським агентством, організація соль­ного концерту та інші можли­вості для народження зі співака справжньої зірки.

Журналіст «ВЗ» була присут­ня на другому турі, коли вико­навці співали естрадні твори, які виконував Магомаєв. Мені також треба було вибрати най­кращого серед них, бо «Висо­кий Замок», як інформаційний партнер конкурсу, також мав свою нагороду — інтерв’ю з ви­конавцем в одному з номерів нашої газети. Послухала пер­шого, поставила «плюсик» — це наш герой. Послухала друго­го — знову «плюсик»… Загалом навпроти прізвищ виконавців у мене з’явилося 12 плюсиків. Лише на вечірньому концерті, що відбувся у готельно-курорт­ному комплексі «Карпати», я ви­брала «нашого героя» — тено­ра Ангела Георгієва, студента Національної музичної акаде­мії України імені Чайковського, учасника «Голосу країни» та шоу «Х-фактор», дворазового чем­піону України з тайського боксу.

Найнапруженіша атмосфера стояла у залі Трускавецького па­лацу культури ім. Тараса Шевчен­ка. Хвилювалися не лише учасни­ки, а й глядачі у залі. Почути, хто ж найкращий з кращих, прибув з Києва і Надзвичайний та Повно­важний посол Азербайджану в Україні Азер Худієв. Наталя Ку­дряшова спочатку виводила тих, хто отримував нагороди від парт­нерів. А потім настала найхви­люючіша мить — вручення призо­вих місць. Третє місце і грошову нагороду 500 доларів розділили двоє учасників — Андрій Божен­ський та Станіслав Зубар. Дру­ге місце також присудили двом хлопцям (грошова премія — 700 дол.) — Ангелу Георгієву та Де­нису-Даниїлу Богачову. Перше місце і грошову премію 1000 до­ларів присудили Микиті Бурце­ву, а також право сольного кон­церту у Трускавецькому палаці культури і сертифікат від депар­таменту культури Київської місь­кої держадміністрації на право виступати на столичних держав­них заходах.

Не могла зрозуміти, чому саме конкурс такого високо­го рівня вирішили провести не у Києві чи Львові, а у Трускавці.

— В Україні нема негарних міст, — сказав журналісту «ВЗ» голова журі і головний організа­тор конкурсу Гурбан Аббасов. — Однак у світі є хороша традиція популяризувати курорти і виво­дили їх у ранг культурних цен­трів. Це дає змогу підвищити імідж країни на світовій арені та привабити додаткові інвестиції. Всім відомі такі курортно-фес­тивальні міст, як Сопот, Канн, Карлові Вари, Юрмала. А Трус­кавець має такі можливості ста­ти не лише курортною столицею України, а й міжнародним куль­турним центром.

— А чому присвятили цей конкурс саме Мусліму Маго­маєву?

— Магомаєв — мій кумир. Я навчався правильного вокалу на його творчості. Пригадую, коли я вчився в училищі, Муслім Ма­гомаєв співав «Дивлюсь я на небо…» і сам собі акомпанував. Це було щось неймовірне, хапа­ло за душу. Він не співав цю піс­ню, а переживав її на сцені. Це була маленька вистава. Не ко­жен український співак міг так її виконати, як Магомаєв. Він по­пуляризував українську музику у всьому світі. Він був один із не­багатьох митців того часу, який мав концерти на світових сце­нах. І у своїх концертах він ви­конував українські пісні — «Див­люсь я на небо», «Кохана» та інші. Давно виношував мрію про такий фестиваль. Ще п’ять ро­ків тому ми готувалися до про­ведення першого концерту в Україні, присвяченого творчості цього великого виконавця. Були підписані усі документи, про­думано репертуар, але через сумні події 2013−2014 років від­мовилися від проведення гран­діозного концерту. Ми прово­дили пізніше концерти пам’яті Магомаєва, але не такі гучні, як планували. Це все нагромаджу­валося, як снігова куля, а далі вже тримати у собі цю ідею і ба­жання зробити такий фестиваль не було сили.

Усі фото авторки