«У мені з дитинства „зашита“ любов до вінілу»

Навіть не здогадувалася, що у Львові є магазин, де продають вінілові платівки. Але, виявилося, їх цілих два! Один на вулиці Братів Рогатинців, другий — у проїзді Крива Липа. Я з покоління, яке слухало радянські диски 80-х років. Останній магазин платівок, який я відвідувала, був ще радянський магазин «Мелодія». І от тепер заходжу в магазин «Вініл Клуб», що на Братів Рогатинців. Невже комусь цікаво, що там продають? І хто це все купує?

У невеличкому магазин­чику продавець Максим по­казує асортимент платівок. Тут є все — від класики до усіх існую­чих жанрів. А ще тут можна про­слухати вініли з унікальної колек­ції власника закладу — відомого громадського діяча, бізнесмена й меломана Олега Мацеха. Зала для прослуховування — у підвалі, там стоїть унікальна апаратура, яка дає повну палітру звуку. А ще тут є невеличкий музей старовин­ної апаратури, де є такий раритет, як фонограф Едісона кінця ХІХ століття. Власне американський винахід­ник Томас Едісон і вважається ви­нахідником вінілової платівки.

Максим розповідає, що куль­тура вінілу — нішева, тому знають про такі магазини виключно поці­новувачі і колекціонери. Але по­пит на вініли є.

«Ось сьогодні відправили по­штою покупцям десь вінілів п’ять — в Івано-Франківськ, Вінницьку область, — розповідає Максим. — Наш магазин працює вже сім ро­ків. Замовляємо вініли з-за кор­дону, також люди приносять свої старі диски „на комісію“. Ми оці­нюємо, продаємо їх. Ось прине­сли колекцію української музи­ки випуску 1982 року. Ця колекція цінна тим, що, по-перше, це істо­рія, твір мистецтва. А по-друге — це українська троїста музика. Ви­робник — фірма „Мелодія“. Тоді це трактувалося як „фольклор“, це був єдиний варіант випустити таку збірку платівок. Вартість колекції - 1800 гривень».

Виконавців із рф і вініли росій­ського виробництва тут принци­пово не приймають і не вистав­ляють на продаж. Зате можна придбати вінілові програвачі - ав­стрійські, швейцарські. Усю про­дукцію завозять в Україну офіцій­но, розмитнюють, сплачують усі податки. Платівки тут ідеально вимиті - на спеціальній мийці.

За альбом Квітки Цісик пропонували 10 тисяч доларів

Працівники магазину — одно­думці, молоді меломани. Навіть директор — дуже молодий хло­пець. Богдан показує мені «свя­тая святих»: унікальну колекцію вінілів у підвалі. Їх можна прослу­хати на не менш унікальній апара­турі. Це легендарний програвач ЕМТ-930 1955 року випуску, який Олегу Мацеху подарував друг, му­зикант Іван Огар. Таких програва­чів залишилося у світі лише кіль­кадесят. А колись стояли на усіх найвідоміших музичних станці­ях світу. Бо раніше музику в ефір пускали саме з вінілу, і саме на та­кому програвачі.

ЕМТ-930 може працювати без­перестанку п’ять років (!) поспіль, він, як трактор. Олег Мацех знай­шов інженера у Німеччині, який мав оригінальні запчастини до ЕМТ-930, і відновив його. У парі до програвача — ламповий підсилю­вач, який зібрали львівські май­стри. Величезний, як шафа, ва­жить 120 кілограмів.

Колекція з кількох тисяч пла­тівок вражає. Тут є практично усі світові рок-виконавці. Багато пла­тівок є 1950-х, 70-х, 80-х років, вони в ідеальному стані. Ось, на­приклад, альбом Девіда Боуї 1971 року, виробництва Великої Бри­танії. Його ціна на світовому ринку — 1500 доларів. Це «першопрес», тобто перший відбиток, який най­більш якісно звучить. На обкла­динці - Девід лежить, вдягнений у жіночу сукню. На ті часи це було доволі скандально, тому випуск цього вінілу швидко припинили.

Ринкову вартість цієї колекції годі підрахувати. Але досить того, що тут є безцінний, єдиний у сві­ті вініл із піснями Квітки Цісик та її особистим підписом! Вона підпи­сала цей альбом на пам’ять зву­коінженеру, який його записував. За той вініл Олегу Мацеху вже пропонували 10 тисяч доларів. Але він каже, не продасть його на­віть за мільйон!

Стіни магазину прикраша­ють вініли з автографами ві­домих українських виконавців: гуртів «ДахаБраха», Onuka, «Бум­бокс», переможниці «Євробачен­ня» Джамали та ін. Цей вернісаж утворився поступово, коли музи­канти, гуляючи Львовом, заходи­ли в магазин і «офігівали». Напри­клад, музиканти Kalush Orchestra одразу після перемоги на «Євро­баченні» приїхали до «Вініл Клу­бу», слухали тут музику і підпи­сали двадцять своїх вінілів. Потім платівки продавали по 20−30 ти­сяч гривень, які пішли на підтрим­ку нашої армії.

Біля пам’ятника Міцкевичу була «скульожка»

Власник магазину Олег Ма­цех розповів «ВЗ» про історію сво­го захоплення вініл-культурою.

«У моєму дитинстві музи­ку можна було послухати лише на платівці. Касетні магнітофо­ни з’явилися пізніше, а у 70−80-ті роки практично в кожній хаті була недорога радіола — такий собі симбіоз радіо й програвача. Бо­бінні магнітофони тоді були, але це була рідкість.

У мені з дитинства «зашита» любов до вінілу. Платівки з казка­ми мені включали на ніч, а коли я підріс, платівки стали моїм захо­пленням. Їх продавали у магазині «Мелодія», що на тодішній вулиці Комсомольській, а тепер — Бра­тів Рогатинців. Там було два відді­ли: один — класики, другий — по­пулярної музики. Звичайно, там було багато різного «трешу» у форматі «партія веде». Але «з-під поли» можна було купити дефі­цитні диски іноземних зірок, та­ких, як Beatles, Led Zeppelin та ін. Так, радянська фірма «Мелодія» випускала перевидання альбомів таких груп. Звичайно, їх практич­но неможливо було купити. Міні­мально видавався рок, джазу вза­галі не було, бо в срср вважалося, що це музика для буржуазії. А от деякий рок на полицях «проска­кував», бо тоді радянські ідеоло­ги трактували рок як виклик проти капіталізму, хоча насправді це був виклик проти всіх. Із закордонної естради там могли бути такі гру­пи, як ABBA, Boney M, був такий модний американський співак Дін Рід, дует Baccara та ін.

Це була непогана музика, але серйозної глибокої музики у про­дажу не було. Натомість на пло­щі перед пам’ятником Міцкеви­чу збиралася музична тусовка, це місце називалося «скульож­ка». Чому така дивна назва? Туди приходили серйозні вініломани, які продавали закордонні платів­ки. Американські платівки купи­ти було неможливо, їх привози­ли контрабандою або передавали з-за кордону, наприклад, бабуся чи тітка з Канади. Також переважно це все йшло з Одеси, через ма­тросів. Такий вініл міг коштувати 100 рублів, а це — місячна зарп­лата радянської людини. Але меломани, які мали вдома бобін­ні програвачі, могли випросити у власника таку круту платівку — на ніч чи хоча б на кілька годин — щоб переписати собі на стрічку. І вони випрошували, тобто «скули­ли», щоб їм позичили такий вініл.

У мене грошей на це не було, і я «скулив». Батьки мого брата були на Кубі і привезли йому круту апаратуру — касетний і бобінний магнітофони. Це тоді була «круть крутєйша». У мене були касетний магнітофон «Весна» і програвач на радіолі. І ми собі записували з братом. Звичайно, на «скульожці» постійно були облави міліції. Тоді всі розбігалися, бо торгівля на ву­лиці іноземними платівками була заборонена.

У «буремні 90-ті» вініл почав зникати, прийшов компакт. Ком­пакт-програвач був дешевший, простіший. Люди почали вики­дати вініли на сміття. Я тоді вже вчився в інституті і так само, як і всі, забув за вініл, повіддавав свої диски і почав слухати записи на компактах та касетах. Тоді слу­хав переважно рок — Deep Purple, Led Zeppelin, Beatles та інші відомі групи. Почав багато слухати джа­зу, який мене захопив. У 90−91-х роках я жив у Канаді і там накупив компакт-дисків.

Але років десять тому у сві­ті почалася «реінкарнація» віні­лу. Якось я зайшов до свого ко­леги, він мені включив вініл, і мені дуже сподобалось. Тоді я купив перший програвач — старенький Sony. Поступово захопився віні­лом і перестав слухати музику з Інтернету. Купив дуже круту апа­ратуру. І до нинішнього часу на­збирав дуже велику круту колек­цію, гроші на яку не шкодував. Але мені стало шкода, що не можу по­ділитися цим з іншими. Ще рані­ше, коли я подорожував Індією, навчився такої мудрості: усе, що тебе прив’язує матеріально, тре­ба вміти відпускати. Тому вирішив свою приватну колекцію помісти­ти в таке місце, де би кожен міг її послухати, взяти в руки, насоло­дитися. Не знаю нікого з мелома­нів, хто би так зробив.

У чому магія вінілу?

У чому магія вінілу, чому він по­вернувся? По-перше, це матері­альний носій. Це як книжка, яку ти взяв у руки, як газета, яку можеш почитати за ранковою кавою. По-друге — у нас є гасло у Вініл-Клубі: «Підсадимо всіх на голку!». І реально, ми справді підсідаємо на вінілову голку — у доброму ро­зумінні. Третій дуже великий се­крет вінілу — ритуал. Усе, що ви робите в житті, ви робите через певний ритуал. Випуск газети — це ритуал. Ранкова кава — ритуал. І прослуховування вінілової пла­тівки — це також ритуал.

Крім того, вініл має унікальний дизайн обкладинки. Ви його бе­рете в руки і вже «смакуєте» тим дизайном. Читаєте на обкладин­ці багато цікавої інформації. Аме­риканський джазмен Майлз Де­віс сказав: «Якби не було вінілу, я би ніколи не створив альбом Kind of Blue. А саме цей альбом здійснив революцію у джазі».

За ці роки, що існує «Вініл Клуб», ми змінили культуру про­слуховування вінілу. Люди поча­ли розуміти цю філософію. На­віть на книжковому вернісажі, що біля пам’ятника Федоровичу, вже майже половина продають вініли, а не книжки. Зараз у багатьох за­кладах можна побачити вініловий програвач, колекцію платівок. Ну і, звичайно, у моєму веганському кафе Om nom nom це також є.

Архітектор Юліан Чаплінський, який захоплюється музикою, був у захваті від «Вініл Клубу» і запро­понував мені інвестицію. На спіл­ку з Юліаном ми відкрили в Кривій Липі ще один магазин. Для мене ці магазини — не просто бізнес, вони для душі. Вони практично не можуть себе окупити. Але вони у межі рентабель­ності, вже не дотаційні. Спочатку в нас продавався один вініл на мі­сяць. Але потім, коли у нас вкрали десяток дорогих японських віні­лів, ми зрозуміли, що вони стають популярними. Вірю, що культура вінілів буде й далі зростати.

Цікаво, що наша аудиторія — це молодь, десь в середньому 25−30 років.

Саме вони найбільше купують вініли. І саме вони відчувають ма­гію вінілу і можуть її оцінити. Також цікаво, що культуру вінілу сюди донесли не старші колекціонери, а діджеї, тобто молодь. Саме діджеї стали тим містком, який переніс цю культуру в наші часи і не дав їй згаснути".

Чому деякі вініли такі дорожезні?

«Вініл може коштувати 500−800 гривень, а може й від 4 до 10 тисяч гривень, — розповідає Олег Мацех. — Але я не дуже підтримую колекціонування. Є колекціонери, які страшно женуться за рідкісни­ми вінілами «першої матриці», які можуть коштувати по 5−10 тисяч доларів. Дехто тримає вдома по кілька тисяч вінілів. Але таку кіль­кість навіть не можна переслуха­ти. Щоб переслухати тисячу, по­трібно десять років. На практиці ніхто їх не слухає…

Як формується ціна на колек­ційний вініл? «Перша матриця» найчистіше, найкраще звучить. Другий тираж трохи гірше, третій ще гірше. Але один альбом може перевидаватися десятки, а то й сотні разів. І то різними компані­ями. Залежно від того, якою ком­панією він виданий, чи це пер­ший, другий чи третій прес, та сама музика і виконавець будуть зовсім по-різному коштувати.