«Якщо норма — дев’ять кілограмів сіна на день, не можу дати п’ятнадцять»

Пост у «Фейсбуці» Орести Маланчак розбурхав громадськість. Сотні коментарів. На ноги піднялися волонтери. Львів’янка написала про те, що побачила на кінній базі на стадіоні СКА: «Серед великої кількості приватних доглянутих коней я побачила ось цю пару. Запитала у доглядальників: „А чому ці двоє такі худющі, брудні, а в кобили ще і глибока рана на стегні?“. Відповідь
знаєте яка була? „Тому, що вони державні. На них нічого не видають!“. Мені казали, що „миють їх тільки влітку, а зимою не можна“. Чистити їх треба, але „ми не знаємо, хто за них відповідає“. Як на мене, це повна халатність і недогляд за тваринами. А моріння голодом — не що інше, як жорстоке поводження з тваринами». Журналіст «ВЗ» побувала на кінній базі, що на СКА.

Перед тим, як іти на базу, я поговорила з ветеринаром, який після скандалу оглянув тварин. Зокрема, і ту кобилу, яка мала на собі рани. Ветлікар Ігор Телуха зауважив: «Я вже понад 50 років займаюся конями. Зробили з мухи слона… Нічого страшного там немає. Якби держава більше виділяла грошей, то купували б більше вівса і сіна! Кормів їм треба більше давати. Рану я обробив, тварина вдарилася об залізні двері. Ніякої дірки там немає. Подряпина потихеньку заживе»

…Як тільки-но підходжу до бази, бачу цілу машину сіна. Всередині — як у вулику. Усі прибирають. Годують коней. «Де тут бідні державні коні?» — питаю. «У нас немає бідних коней!» — здивовано каже доглядальниця Ілона. Підходимо до Тани, яка стала зіркою соцмереж. Одразу помічаю, що кобилу тільки вичистили, вона біленька, таке враження, що її «випрали» в «Ariel». «Вона з 2004 року, — каже Ілона. — Віковий кінь не може бути грубим апріорі. Жінка, коли зранку прокидається, не намальована, яка вона? От так і кінь… Кінь, буває, там, де напісяє, там лягає грітися. Бачите, якої паніки наробили. Коней взимку не можна мити, бо вони застудяться. Навіть влітку у вітряну погоду ми їх не купаємо. Бо протяг. Моментально запалення легенів. Це сільські коні (безпородні) стоять під градом, під дощем. А годуємо ми коней згідно з нормами. Ми, звісно, розуміємо, що ці норми не ідеальні, тому тихцем їх підгодовуємо». «Що це за рани?» — запитую. «Вона боїться вузьких проходів.

Це її фобія з дитинства. Вона, коли виходила, побачила яблучко і вирішила на повороті до того яблучка дотягнутися, і зачепилася за залізні двері. Там не розсічене, там просто здерта шкіра". Цікавлюся, скільки на базі є державних коней. «Чотири, — веде далі Ілона. — Кінна секція невелика. На цих конях тренуються суто п’ятиборці. Іноді обслуговуючий персонал на них їздить, бо
кінь має весь час рухатися. Щодня ми їх чистимо. Прибираємо згідно з графіком. Жодних проблем немає. Це все надумано»

Директор кінної бази на СКА Микола Тафатулін показує мені у сусідніх стійлах приватних коней. СКА здає стійла в оренду любителям гривастих (23 грн. — доба). За оренду за місяць набігає близько двох тисяч грн. (плюс оренда манежу та кімнати для амуніції). Приватні коні доглянуті. На гривах — косички. Один такий кінь коштує 1,5 тисячі доларів. «Держава „зажимає“ гроші на коней?» — питаю. «Є норми, — каже директор. — Якщо норма — дев’ять кілограмів сіна на день, я не можу дати п’ятнадцять». Добре приглядаюся до Тани, бачу, що у неї ребра світяться. «Цій кобилі ми гнали глисти, — пояснює директор. — Один раз, через два тижні знову. Я її особисто купував 14 років тому. У неї ще в дитинстві була пошкоджена матка. До нас місяців зо три тому приходив один лікар, обіцяв, що зробить їй операцію». Незважаючи на «букет» хвороб, Тана продовжує брати участь у змаганнях.

«А це Кипарис, — директор показує ще одного державного коня. — Недавно він виграв змагання на іподромі». Кипарис унікального шоколадного кольору Час на цій кінній базі ніби зупинився. А збудували її у далекому 1975 році. Видно, що в Україні цей вид спорту не розвивається. Ця кінна база, як і весь спортивний комплекс, належить Міністерству оборони. «А ви не хочете придбати молодих коней?» — питаю у директора. «Такі розмови ведуться. Міноборони обіцяло нам ще чотирьох коней. Проблема у тому, що, аби підготувати молодого коня до змагань, треба вкласти чимало грошей і сил у його виховання. Навчити його бігати, рухатися».

За Таною приходить спортсменка. Оля небагатослівна. Розповідає, що їде з конячкою на змагання до Харкова. «Чому обрали саме цю конячку?» — запитую. «Улюблена», — коротко відповідає. Поки спортсменка одягає на кобилу амуніцію, директор каже, таке спорядження коштує 800 доларів. «Кінна база все це закупила». «Бачите годівничку? — заходимо з директором до коней у стійло. — Сюди три рази на день доглядальники кидають овес (на кінній базі працює 12 осіб. — Авт.). До вівса додають висівки, роблять таку кашку. Якщо кінь це не доїв, а доглядальник непобачив, воно починає киснути. Кінь може захворіти. Мені часто кажуть: „Та насипте і все“. А що на виході буде?». Бачу, як власниця коня «шурує» свого улюбленця.

Це Оскар. Жінка його врятувала вісім років тому. Колишній власник тварину не годував. Користуючись нагодою, торкаюся коня. Від цього красеня йде шалена енергетика. Жінка під час нашої розмови продовжує вичісувати коню гриву, в Оскара — пишна шевелюра.

Поки пані Леся бігає туди-сюди, Оскар заглядає за своєю господинею як домашній пес… А потім облизує те місце, де лежали
яблучка. Яблука для коня — улюблені ласощі! Коштує утримання коня 2,5 тисячі грн. на місяць — це як мінімум. У цю суму
не входять лікування, амуніція. Оскар показує мені, як уміє вклонятися… Йдемо з директором до манежу. Тана в цей час тренується. Жваво бігає по манежу. «Хтось подзвонив на 102, — каже Микола Іванович. — І сказав, що у нас помер кінь. У суботу прийшли правоохоронці і питають: „Де труп?“. Я не зрозумів, що до чого. А вони: „Нам повідомили, що у вас помер кінь і ви хочете його таємно поховати“. Ось бачите, як цей „здохлий“ кінь бігає…».