Тут навчалися Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Станіслав Лем…
Львівська школа з поглибленим вивченням німецької мови № 8 — єдина в Україні, яка безперервно проіснувала 200 років!
Торжество з нагоди ювілею було не просто урочистим, а помпезним. Не так часто у Львівській опері відкривають парадну завісу з картиною видатного польського художника Генриха Семирадського «Парнас» (оберігають від осипання фарби). Принагідно розповім історію порятунку для Львова цього шедевра. При відступі 1944 року німці вже спакували для вивезення у Німеччину це полотно. Один із робітників сцени, скориставшись поспіхом нацистів, зміг заховати у далекий закуток цей рулон…
Привітань ювілярам було дуже багато. Я б виділив фрагмент нестандартного привітання голови Львівської облдержадміністрації Олега Синютки. «Коли я піднімався сходами, мене запитали: «Ви теж випускник цієї школи? Я відповів, що ні, але подумав: «Напевно, наступний губернатор буде випускником цієї школи, однієї з найкращих в Україні…».
Багаторічному директорові школи Михайлові Ерстенюку посол Австрії в Україні Герміне Поппеллер вручила державну нагороду Австрії — орден «За заслуги». Михайло Іванович за фахом історик. Дослідив усі прізвища Другої німецької гімназії за австрійський період. Книга на 800 сторінок тексту. Цікавий факт: у німецькій гімназії вивчали українську мову, твори Шевченка, Котляревського, Куліша… 20 відсотків учнів були дітьми українців. Скажімо, в університеті ім. Івана Франка у міжвоєнній Польщі квота для українців становила лише п’ять відсотків.
Цікавий історичний екскурс зробив голова оргкомітету, випускник цієї школи, професор онкології Борис Тарасович Білинський. Ми згадали у заголовку лише деяких учнів цієї школи. А серед викладачів були видатний математик Мирон Зарицький, знаний літературознавець Василь Щурат… Оплесками зустріли присутні у залі спогад Бориса Тарасовича, що в одній із доповідей у Львові Микита Хрущов назвав 8-му школу «розсадником націоналізму». Наприкінці 40-х років учні старших класів створили у школі підпільну патріотичну організацію, за що тяжко поплатилися…
У промові Бориса Білинського цього не було, але я б хотів навести фрагмент зі своєї книги «Якщо пам’ять мені не зраджує…». Борис Тарасович (невдовзі відзначатиме 85-річчя) прийшов у сьомий клас цієї школи 1947 року. Школа радше нагадувала колонію Макаренка. Згодом у класі з 30 учнів залишилося 13. Деякі старшокласники та їхні батьки були репресовані сталінським режимом.
«Згадався випадок на фіззарядці, коли ми дружно відмовилися виконувати команди російською мовою, і воєнрука замінив наш старший товариш Волощак…».
До речі, Борис Тарасович вільно володіє англійською, німецькою, польською мовами. Читає лекції студентам медуніверситету з інших країн англійською мовою.
Заступник міністра освіти і науки України Павло Хобзей назвав 8-му школу серед кращих (а їх у нас 25), де поглиблено вивчають німецьку мову. До школи приїжджають з Німеччини носії мови. Готують учнів, вдосконалюють знання викладачів. Викладачі періодично їздять до Німеччини на стажування. Невипадково 50 відсотків випускників школи отримують німецькі мовні дипломи. Це дає їм право вступати до ВНЗ Німеччини без мовного іспиту. Чимало вихованців школи вчаться в університетах Німеччини, живуть і працюють у цій країні.
