Артос — істинний хліб життя

Кожен християнин має вдома артос. Отримує його у храмі Провідної неділі й приносить додому як велику святиню. Та мало хто знає, для чого Церква готує й дає нам цей хліб і що з ним робити.

Про це — розмова зі священиком, викладачем Волинської православної богословської академії Андрієм Хромяком.

— Артос — це спеціальний хліб, який випікається лише раз на рік, напередодні Світлого Христового Воскресіння, й освячується під час пасхальної Служби, — розповідає священик. — Слово «артос» з грецької перекладається як «квасний хліб». Він символізує собою Господа нашого Ісуса Христа.

Інші назви артоса — «Дарник» або «Просфора всеціла» (бо з неї не вирізаються часточки). На ньому зображений хрест — як символ перемоги добра над злом, та терновий вінець без Спасителя — ознака перемоги Його над смертю. Може також бути зображення самого Воскресіння Христового.

Традиція вживання артоса починається із зародженням християнства. Коли після воскресіння Учителя апостоли сходилися на молитву, згадували Тайну Вечерю, причащались Тіла і Крові Спасителя. Під час трапези за столом залишали місце для Господа, що був невидимо присутнім, і клали там хліб. Наслідуючи апостолів, перші пастирі Церкви встановили на Пасху ставити у храмі хліб — як вираження того, що через свої страждання Спаситель став для нас істинним Хлібом життя.

— З артосом пов’язане ще одне давнє церковне передання, — говорить о. Андрій Хромяк. — Після Вознесіння Діви Марії на небо апостоли залишали за столом ще одну частинку хліба — для Пречистої Матері Господа. Після трапези вони благоговійно ділили її між собою.

У східних монастирях це має назву Чин Панагії, тобто спомин про Пресвяту Богородицю. У парафіяльних церквах цей хліб Богоматері згадується один раз на рік у зв’язку з роздробленням артоса.

— Хто зазвичай пече артос?

— Якщо священик володіє кулінарними навичками і має форми, то може сам пекти артос. За своєю рецептурою він такий же, як і просфора, — прісний. Відмінність у вигляді, розмірі. Артос має циліндричну форму, він високий. Величина цього хліба залежить від парафії, наскільки вона чисельна. У соборах освячується по кілька артосів. Для своєї парафії ми замовляємо артос у Свято-Василівському жіночому монастирі в Луцьку.

Освячується артос особливою молитвою. Після цього цілий тиждень перебуває у храмі — займає чільне місце перед Царськими вратами на солії (підвищенні). Перед ним ставиться ікона Воскресіння Христового. Якщо у храмі служиться щодень у Світлий тиждень, артос беруть зі собою на хресний хід і разом з ним обходять три рази навколо церкви. У Світлу суботу читається спеціальна молитва на роздроблення артоса, й тоді він роздається усім вірним. Є звичай роздавати артос у Томину (Провідну) неділю під час мирування.

Коли освячуємо артос, ніби приносимо в жертву цей хліб. А Бог, приймаючи її, повертає нам у вигляді великої святині. Тож ставитися до неї слід дуже благоговійно. Бажано заздалегідь виготовити полотняний мішечок для артоса, щоб крихти не розліталися. Зберігати треба підсушеним, щоб не зацвів. Можна — біля ікон. Якщо все ж таки станеться, що артос зіпсується, то його слід викинути у плинну воду — ріку, яка має течію. Не в озеро, бо там може закиснути.

— Коли треба споживати артос?

— Натщесерце, перед їдою, і тільки тоді, коли людина хворіє або сумує її душа, — говорить священик. — При цьому обов’язково кажемо: «Христос Воскрес!». Є традиція запивати його свяченою Йорданською водою. Це той чудодійний засіб, до якого може вдаватися православний християнин, відчуваючи себе чи фізично нездоровим, чи душевно неспокійним.

Важливо використати артос до наступного року, він не має залишатися. Можна його передавати рідним і близьким. Але якщо впевнені, що святиня зберігатиметься і буде використана належним чином.

Фото автора

Волинська область