Стрітенська свічка – не сувенір, а вікно до Бога

15 лютого відзначаємо Стрітення – одне з найбільших християнських свят, яке настає на 40-й день після Різдва Христового. Головним його символом є запалена свічка. Чому люди вірять, що вона захищає від грому й приносить багатство? Як правильно обходитися з цією святинею? Про це наша розмова зі священиком, викладачем Волинської богословської академії Андрієм Хромяком.

- Свято Стрітення має історичні передумови, - розповідає священик. - Згадуємо події, коли маленького Ісуса Божа Мати принесла до храму на сороковий день від народження, щоб завершити старозавітній обряд очищення. Їх зустрів праведний Симеон, що був одним з перекладачів Старого Завіту з єврейської грецькою мовою. Саме йому для перекладу трапилися слова: «Ось Діва в утробі зачне і народить Сина…» І він хотів замінити слово «Діва» на «Жінка», бо не розумів, як має статися непорочне зачаття. Та йому з’явився ангел Господній і звелів не переправляти слова, мовляв, Симеон не помре доти, доки не побачить здійснення цього пророцтва. Ось так і сталося: на Стрітення зустрілися Старий завіт і Новий – перший поступився місцем другому, християнству, – розповідає священик.

- Для чого в церкві освячуємо свічки? – запитую отця Андрія.

- Чин освячення свічок відбувається відразу після літургії. В окремих місцях прийнято освячувати ще і воду. Над свічками читається особлива молитва, потім вони окроплюються. Для чого робимо це? Щоб вдома щоразу запалювати цю свічку під час приватної молитви. Щоб вона як символ допомагала нам стати ближчими до Бога. Іншої, «магічної», функції вона не несе. Її треба спалити, використати повністю, а не зберігати як сувенір, – наголошує священик.

- Наші пращури-слов’яни, що були язичниками, вшановували бога вогню Перуна, - веде далі отець Андрій. - Вірили, що він сидить на скляній горі й, коли гнівається на людей, кидає у них блискавки. Так до наших днів дійшли залишки тієї традиції. Люди переконані, що в грозу, особливо коли б’ють блискавиці, треба запалити стрітенську свічку, й вона захистить. Встромлюють її у хліб чи ставлять у склянку із зерном.

А ще колись казали: якщо під час свячення в храмі накапає на руку віск – це до щастя і багатства. «Громнички» запалювали біля смертельно хворого, щоб полегшити його відхід в інший світ, і під час нападів чорної хвороби (епілепсії). Ними обкурювали породіль під час важких пологів, дітей від переляку, худібку від злого ока й діжку, в якій вперше розчиняли тісто з борошна нового врожаю. Зі свічкою на Стрітення обходили усе обійстя, щоб не наробили збитків ні весняна повінь, ні морози. Якщо боліли зуби, радили її… гризти. Запалювали «громничку» й тоді, коли в хаті ні з чого зчинялася сварка.

- Колись також брали стрітенську свічку з собою в дорогу на удачу, каже отенць Андрій. - А ще нею «випалювали» дітям на голові знак хреста – підсмалювали пасма волосся на лобі, потилиці й над вухами, щоб ніяка нечиста сила не підступала, не боялися ні грому, ні блискавки. Вірили, такий символічний хрест вбереже від наглої смерті під час грози. Але християнин повинен розуміти: сама свічка ні від чого не рятує і ні від чого не допомагає, її світло тільки наближує нас до Бога, це ніби вікно до Нього. Бо не церковні речі нас рятують, обереги, а щира молитва.

- Чи можна на Стрітення кілька років підряд освячувати одну й ту ж свічку?

- Якщо в людини настільки велика матеріальна скрута, що не має грошей на нову свічку, то можна. Якщо ж зберігає її як сувенір, то потрібно людині пояснити істинне призначення цієї свічки – користуватися нею, молитися при ній. Є люди, які колекціонують стрітенські свічки як музейні експонати. Це неправильно.

- А що робити із залишками свічі?

- Їх не варто викидати у смітник, бо свічка освячена. Слід віднести згарки у церкву. Зазвичай священики віддають їх на переплавку.