«За 26 днів подорожі жодного дня не були голодні. Люди самі нас годували...»
Двоє мандрівників подолають 2080 км Україною босоніж.
Cтоперів-мандрівників - Івана Ониська та Юрія Регліса - доля звела під час Революції гідності. Обидва раніше мали досвід подорожей різними континентами світу, однак Україною разом ніколи не мандрували. За їхніми словами, початковий план був пробігти Україною, як це колись зробив в Америці Форрест Гамп. Але пізніше концепцію подорожі було змінено. Назвавши свій проект Prostoboso, відмовилися не лише від грошей та речей, а й від взуття.
Маршрут мандрівників Ужгород-Харків налічує близько 2080 км і охоплює 10 областей. Сподіваються подолати шлях до середини жовтня. Вдягнені відповідно до назви свого маршруту — “Вишиваний шлях” — у вишиванки і лляні штани зі старого полотна. На плечах - крихітні, не більші за жіночі, сумки, в яких лише необхідне: паспорти, телефони, портативна камера з запасними батареями і флешками, тюбик протигрибкового крему та зубна паста з щітками. Найцінніші предмети - навушники та блокнот з побажаннями міцної волі від українців, який має підбадьорити у часи скрути. Днями пілігрими відвідали Львів. Журналіст “ВЗ” поспілкувалася з відчайдухами та дізналася, як перетнути Україну без грошей та як відреагував Андрій Садовий на прохання переночувати у нього вдома.
- Яка мета такої безпрецедентної мандрівки?
Іван Онисько. Популяризувати “Вишиваний шлях” - маршрут Ужгород-Харків, таким чином об’єднуючи Україну. До того ж випробувати себе на витривалість, чи зможемо пішки, босоніж подолати понад 2000 км.
- Подорожуєте без жодної копійки у кишені. Де знаходите нічліг та як харчуєтесь?
І. О. Йдемо по селу або місту та просимо прийняти нас на ніч. Після 5-10 відмов знаходимо нічліг. Або ж звертаємося по допомогу до друзів, які живуть у різних областях України. Буває, люди самі запрошують у гості, дізнавшись про нас у соціальній мережі чи у пресі. За 26 днів подорожі жодного разу не просили їжі і жодного дня не були голодні. Зазвичай нас годують люди, у яких зупиняємось.
- Просилися на ніч до Андрія Садового?
Юрій Регліс. Під час подорожі вирішили робити собі різні виклики. Наприклад, спробувати ночувати у сільського, селищного та міського голів. Тож дорогою на Львів вирішили переночувати в Андрія Садового. Написали про це у соцмережі і з нами зв’язалися з міської ради. Запропонували обід зі Садовим та нічліг у хостелі. Але ми керувались принципом «все або нічого». Вже кілька разів під час мандрівки люди спершу відмовляють нам у ночівлі, але під час спілкування запрошують до себе. Та Андрій Іванович хоч і сказав, що ми класні хлопці, все ж не постелив нам на дивані свого помешкання. Не вдалося нам зачарувати Садового. Натомість Юрко запропонував Андрію Івановичу роззутись і походити з нами босоніж. Мер погодився. Ми прогулялись кілька метрів бруківкою, потиснули один одному руки і розпрощалися. Думали, що у Львові відпочинемо. Але тут таке насичене життя, що ми просто як сонні мухи. Люблю це місто і мрію повернутися до Львова, щоб пожити тут хоча б один місяць. Але нас чекає ще 1750 км подорожі.
- Чи не травмували ніг, не стерли їх у кров?
- Наразі все добре. Є хіба що мозолі і подряпини.
- Як рідні відреагували на такий проект?
Іван Онисько. Остання моя подорож почалася у вересні минулого року. Почав її у напрямку Китаю, доїхав до Малайзії, півроку подорожував по Південно-Східній Азії. Повернувся в Україну на десять днів і потім знову поїхав на два з половиною місяці в Середню Азію. Мандрую останні п’ять-шість років, тому рідні звикли до того, що мене немає вдома.
