Диявол носить Prada?
Заради брендових речей модниці готові сидіти впроголодь, вистоювати у довжелезних чергах і навіть робити пластичні операції
Справжня жінка повинна мати в гардеробі бодай один комплект білизни від Victoria’s Secret, плаття від Chanel та сумку Birkin від Hermes. Так стверджують модні журнали. І що більше на слуху ті чи інші бренди, то більше людей за ними скаженіють. Доходить до божевілля: люди обклеюють кімнати постерами з моделями з нових колекцій, мало не щодня заходять на офіційні сайти цих компаній, аби дочекатись знижок. Заможніші їздять за кордон, аби привезти собі заповітну цяцьку. За брендовими речами почали полювати навіть ті українці, чиїх доходів вистачає на дешеві китайські підробки.
МАЮ ЗНАЙОМУ, яка через Інтернет замовила собі хустку від Hermes майже за 200 доларів. І це при зарплаті 3,5 тисячі гривень. Симпатична хустина, приємна на дотик — не більше. Потім вона замовила за 340 євро сумку Birkin від того ж таки Hermes. І майже місяць сиділа без обіду і не ходила гуляти, бо витратила усі гроші, а батькам не зізнавалась. Кажу: за такі гроші справжня Birkin не буває, це підробка. На що чую відповідь: “Підробки на Краківському, а це хороша копія”. Людина віддала усю зарплату за сумку, знаючи, що це навіть не оригінал!
Частина людей спеціально ходить за брендовими речами на секонд-хенд. Є “елітні секонд-хенди”, де трапляються речі від Versace, Аrmani, Gucci. Винахідливі українці знайшли свій спосіб, як “козирнути” відомою лейбою серед знайомих. На секонд-хенді за копійки купують стару, але “породисту” річ, відпорюють етикетку та пришивають на нову “безпородну”. Все одно оригіналів ніхто з друзів не бачив, то й не відрізнить.
Серед молоді зараз нова манія — кросівки та кеди на прихованій танкетці від Isabel Marant (на фото). В Україні ці культові кросівки можна придбати лише у Києві, та й то треба записуватись у чергу. Нова колекція розходиться за лічені дні у Парижі та Лондоні. І це при тому, що коштують ці культові кросівки в середньому 5-6 тисяч гривень. У соцмережах є спеціальні групи прихильників цього бренду. Серед топ-тем, які там обговорюють, — як відрізнити “фейкові” (груба підробка) Isabel Marant від... якісної копії. За копії віддають 800-1000 гривень. Хоча за таку ціну можна придбати кросівки від Adidas чи Reebok.
“Культовими брендами зазвичай стають ті, що зробили певний прорив: були першими у своїй сфері чи змогли вгадати потреби споживачів. Тому на них рівняються. Інноваційний імідж бренду постійно підтримується, до нього підігрівають інтерес, — каже директор Міжнародної маркетингової групи Дмитро Роденко. — Коли людина купує якусь брендову річ, платить не за саму річ, а за те, щоб стати частиною світу обраних. Одним з основних каналів, через який підживляють інтерес до бренду, є знаменитості. Подобається комусь Мадонна, а вона починає носити певний бренд та ще й привселюдно зізнаватись у любові до нього — і її прихильники починають захоплюватись ним. Вони не можуть опинитись на місці Мадонни, але можуть копіювати її поведінку, одяг, образ”.
Модельєр Юбер Живанші, можливо, і залишився б середньостатистичним паризьким дизайнером, якби до нього не зайшла молода Одрі Гепберн. Акторка шукала одяг для фільму “Сабріна” і вибрала те, що уже було готовим. Згодом він створював усі костюми для Гепберн, включно зі знаменитим платтям зі “Сніданку у Тіффані”. І хоча фільм вийшов на екрани у 1961-му, копії цього плаття шиють досі. Саме через фільми ми дізнаємось, що той чи інший бренд — це круто. Після “Диявол носить Prada” продажі цього модного дому суттєво виросли.
“Людина, яка носить брендовий одяг, — не завжди добре одягнена. Адже важливо, щоб образ був гармонійним, підходив саме цій людині. Тому часом доводиться відучувати своїх клієнтів від певних брендів, — каже іміджмейкер Галина Турянська. — Бренд — це статус. Люди хочуть мати брендові речі, аби продемонструвати його. Хоча якраз людям, які вже досягли певного статусу, не так важливі бренди, які вони носять. На брендах акцентують ті, яким цього статусу бракує. Зрештою, цьому сприяє реклама, різні світські хроніки, які показують, що успішна людина має виглядати саме так. І, як на мене, останнім часом на бренди більше почали звертати увагу чоловіки. Їм важливо, який годинник одягти, який костюм. Поки не почали писати, які годинники та речі носять у Верховній Раді, ніхто цим не переймався. А прочитали, що у того-то є певний годинник за певну суму, пообурювались і... захотіли собі такий”.
«Туфлі від Manolo Blahnik кращі за секс»
Тисяча доларів за пару туфель? За туфлі від Manolo Blahnik (на фото) модниці готові платити і значно більше. У минулому сезоні італійський швець створив туфлі з крокодилячої шкіри за 14 тисяч доларів... Та що тут гроші! Деякі жінки йдуть навіть на пластичну хірургію ступень, аби влізти у вузькі туфлі від Маноло. Це масові бренди шиють взуття під ноги різної повноти. Бланік шиє взуття для ідеальних ніжок — інші на його туфлі не заслуговують.
Яким чином взуттєвий майстер з Італії перетворився в культову особу, зрозуміти важко. Але саме у “бланіках” найчастіше мучаться ніжки знаменитостей на червоних доріжках. Однією з найвідоміших фанаток Бланіка була Мадонна. Вона навіть заявила: “Туфлі від Manolo Blahnik кращі за секс”. Майстер пожартував, що ці слова напишуть на його надгробку. Та тепер Мадонна оголосила бойкот “бланікам”. Дизайнер в одному з інтерв’ю “пройшовся” по її акторських здібностях та самолюбуванню. Але Бланік собі може це дозволити — його фанаткою №1 є Сара Джесіка Паркер. Її героїня Кері Бредшоу з “Секс і місто” так прорекламувала “бланіки”, що про них почали мріяти навіть українські домогосподарки.
Сумки Louis Vuitton — лише за паспортом
Українці, що живуть на зарплату, про бренд Louis Vuitton дізналися лише тоді, коли Юлія Тимошенко стала прем’єром. Хоча Віттон починав створювати дорожні скрині ще півтораста років тому, — коли подорожували кінними каретами. Потім компанія почала робити валізи та жіночі сумки.Справжнє божевілля довкола сумок з логотипом Louis Vuitton почалось кілька років тому. Навіть представники компанії кажуть, що не розуміють причини такої “луїманії”. Хоча модні критики стверджують, що компанія свідомо почала створювати штучний ажіотаж на продукцію бренду.
Торік біля паризького центру Louis Vuitton вишикувались довжелезні черги за сумками. Касири продавали лише по одній в руки, а на касі записували номер паспорта покупця — аби не прийшов вдруге. Корінних парижан у чергах практично не було — лише азіати та громадяни СНД. Саме вони є основними клієнтами бренду. Зрештою, гляньте на наші вулиці — сумки з логотипом LV має мало не кожна друга модниця. Звичайно ж, фальшиві.
